Безособові форми на -но, -то
Модератор: Анатолій
Re: Безособові форми на -но, -то
Сила в чому?Наталя писав:І до того ж класика - це сила.
Re: Безособові форми на -но, -то
Сила у гранітному слові наших відомих українських класиків, які завше протистояли «псуванню» рідної мови й обстоювали її право розвиватися.
Re: Безособові форми на -но, -то
Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві?Наталя писав:Сила у гранітному слові наших відомих українських класиків, які завше протистояли «псуванню» української мови й обстоювали її право розвиватися.
Востаннє редагувалось Вів листопада 09, 2010 9:49 am користувачем Анатолій, всього редагувалось 1 раз.
Re: Безособові форми на -но, -то
Не всі. А от Костенко, Самійленко і Франко (див. допис Листопад) - так. І зрештою не лише вони.Анатолій писав: Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві*
Re: Безособові форми на -но, -то
Франко???????????Наталя писав:Не всі. А от Костенко, Самійленко і Франко (див. допис Листопад) - так. І зрештою не лише вони.Анатолій писав: Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві*
Re: Безособові форми на -но, -то
А чом і не Франко? Адже саме він відстоював думку про єдину українську літературну мову, що вироблена на наддніпрянських діалектах (і чи не цей говір ліг в основу сучасної літературної мови?).
Re: Безособові форми на -но, -то
Листопад писав:Питання дискусійне. Є різні погляди щодо вживання дієслова було, а тим більше буде з безособовами формами на -но, -то. Трохи більше про це у статті С. Харченко.
Листопад писав:Приклади з класики:
/.../
Хай буде все небачене побачено /.../
Цікава й аргументована стаття! Дякую Листопад, і за цитати також!
Стаття С. Харченко таки схилила мене до думки, що все ж варто обережніше вживати згадувані конструкції із дієсловом бути в минулому або майбутньому часі. Також насторожує, що наразі маємо небагато прикладів з художньої літератури або фольклору.
Особисто я намагаюся-таки уникати пасивних конструкцій, а з орудним відмінком іменника, що вказує на об’єкт дії – поготів (з орудним відмінком усе зрозуміло – це помилка).
Однак, судячи з наведеної статті, схиляюся до думки, що питання залишається відкритим. Незважаючи на те, що «узаконення» конструкцій із дієсловом бути відбулося, як бачимо, з політичних міркувань, а не з лінгвістичних. Однак цей факт не є вагомим аргументом на користь протилежної думки. Як бачимо, дискусія тривала, і, гадаю, не варто перегинати палицю в інший бік (мовляв, вороги нам це нав’язали, а ми тепер скасуємо). Ми ж не знаємо, яких висновків мала дійти наукова спільнота, якби діалог не був перерваний.
Поділюся лиш своїми (філософськими) міркуваннями.
Приклад. Мені приходить діловий лист, можливо, не дуже приємного змісту. Зрештою, не мені особисто, а на адресу фірми, але листуватися змушена я. Я маю формально визнати помилку фірми (хоч, можливо, насправді винна інша сторона).
Я пишу, серед іншого, таке: Помилку буде виправлено найближчим часом.
Якби я листувалася з друзями, то воліла б написати: «Я виправлю цю помилку якнайшвидше». Але то вже зовсім інший рівень відповідальності. А тут, по-перше, не я особисто виправлятиму помилку, по-друге, навіть мій директор не дуже захоче, щоб фірма взяла на себе відповідальність (припустимо, помилку виправлятиме третя сторона). Добре, «Помилку виправлять». Знов не те – постає питання, хто виправить. Як бачимо, цензура й самоцензура працюють і тут.
І от психологія – це мовний чи позамовний чинник? Двісті років тому той господар, що насаджував садочок, певно, не додумавсь би сказати: буде насаджено, натомість «Я це зроблю/посаджу, виорю». Люди не мислили такими «викрутасами» – моя бабуся так не мислила, як ми, живучи в місті.
Однак у сучасних мовах існує безліч конструкцій, які дають мовцеві можливість висловитися в такий спосіб, щоб «уникнути відповідальності» (за допомогою пасивних та безособових конструкцій, наприклад). Це насамперед юридична й ділова сфера.Я не кажу, добре це чи погано, адже ми не порушуємо питання етики. (З іншого боку, ці ж конструкції й є певними сигналами про фальш або перекидання відповідальності, якщо хтось уважно проаналізує повідомлення).
Отже, така потреба є. Якщо «заборонити» вживати безособові форми на –но/-то в майбутньому часі, чи це означатиме, що «українці мають іншу ментальність» і їм не притаманно, наприклад, брехати? А тим часом юристи вже, фактично, створили «метамову» (хоч це зовсім не означає, що всі їхні покручі треба узаконювати…)