Безособові форми на -но, -то

[Наталя]

Та таких прикладів - море (див. тут, тут і тут).

[Анатолій]

Та таких прикладів - море (див. тут, тут і тут).

А хочете, я погуглю і знайду цілий океан активних дієприкметників теперішнього часу. То що, вони є в українській мові?

[Наталя]

Та таких прикладів - море (див. тут, тут і тут).

А хочете, я погуглю і знайду цілий океан активних дієприкметників теперішнього часу. То що, вони є в українській мові?

А Вам мало аргументів у попередніх дописах опонентів? І до того ж класика - це сила.

[Анатолій]

І до того ж класика - це сила.

Сила в чому?

[Наталя]

Сила у гранітному слові наших відомих українських класиків, які завше протистояли «псуванню» рідної мови й обстоювали її право розвиватися.

[Анатолій]

Сила у гранітному слові наших відомих українських класиків, які завше протистояли «псуванню» української мови й обстоювали її право розвиватися.

Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві?

[Наталя]

Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві*

Не всі. А от Костенко, Самійленко і Франко (див. допис Листопад) - так. І зрештою не лише вони.

[Анатолій]

Ви вважаэте, що всі класики бездоганно писали літературною українською мовою і що вони добре розумілися на мовознавстві*

Не всі. А от Костенко, Самійленко і Франко (див. допис Листопад) - так. І зрештою не лише вони.

Франко???????????

[Наталя]

А чом і не Франко? Адже саме він відстоював думку про єдину українську літературну мову, що вироблена на наддніпрянських діалектах (і чи не цей говір ліг в основу сучасної літературної мови?).

[Cherepaxa]

Питання дискусійне. Є різні погляди щодо вживання дієслова було, а тим більше буде з безособовами формами на -но, -то. Трохи більше про це у статті С. Харченко.

Приклади з класики:
/.../
Хай буде все небачене побачено /.../

Цікава й аргументована стаття! Дякую Листопад, і за цитати також!

Стаття С. Харченко таки схилила мене до думки, що все ж варто обережніше вживати згадувані конструкції із дієсловом бути в минулому або майбутньому часі. Також насторожує, що наразі маємо небагато прикладів з художньої літератури або фольклору.

Особисто я намагаюся-таки уникати пасивних конструкцій, а з орудним відмінком іменника, що вказує на об’єкт дії – поготів (з орудним відмінком усе зрозуміло – це помилка).

Однак, судячи з наведеної статті, схиляюся до думки, що питання залишається відкритим. Незважаючи на те, що «узаконення» конструкцій із дієсловом бути відбулося, як бачимо, з політичних міркувань, а не з лінгвістичних. Однак цей факт не є вагомим аргументом на користь протилежної думки. Як бачимо, дискусія тривала, і, гадаю, не варто перегинати палицю в інший бік (мовляв, вороги нам це нав’язали, а ми тепер скасуємо). Ми ж не знаємо, яких висновків мала дійти наукова спільнота, якби діалог не був перерваний.

Поділюся лиш своїми (філософськими) міркуваннями.

Приклад. Мені приходить діловий лист, можливо, не дуже приємного змісту. Зрештою, не мені особисто, а на адресу фірми, але листуватися змушена я. Я маю формально визнати помилку фірми (хоч, можливо, насправді винна інша сторона).

Я пишу, серед іншого, таке: Помилку буде виправлено найближчим часом.

Якби я листувалася з друзями, то воліла б написати: «Я виправлю цю помилку якнайшвидше». Але то вже зовсім інший рівень відповідальності. А тут, по-перше, не я особисто виправлятиму помилку, по-друге, навіть мій директор не дуже захоче, щоб фірма взяла на себе відповідальність (припустимо, помилку виправлятиме третя сторона). Добре, «Помилку виправлять». Знов не те – постає питання, хто виправить. Як бачимо, цензура й самоцензура працюють і тут.

І от психологія – це мовний чи позамовний чинник? Двісті років тому той господар, що насаджував садочок, певно, не додумавсь би сказати: буде насаджено, натомість «Я це зроблю/посаджу, виорю». Люди не мислили такими «викрутасами» – моя бабуся так не мислила, як ми, живучи в місті.

Однак у сучасних мовах існує безліч конструкцій, які дають мовцеві можливість висловитися в такий спосіб, щоб «уникнути відповідальності» (за допомогою пасивних та безособових конструкцій, наприклад). Це насамперед юридична й ділова сфера.Я не кажу, добре це чи погано, адже ми не порушуємо питання етики. (З іншого боку, ці ж конструкції й є певними сигналами про фальш або перекидання відповідальності, якщо хтось уважно проаналізує повідомлення).

Отже, така потреба є. Якщо «заборонити» вживати безособові форми на –но/-то в майбутньому часі, чи це означатиме, що «українці мають іншу ментальність» і їм не притаманно, наприклад, брехати? А тим часом юристи вже, фактично, створили «метамову» (хоч це зовсім не означає, що всі їхні покручі треба узаконювати…)