Ми повинні це сказати. Росія – фашистська.
Тімоті Снайдер (Timothy Snyder)
«Нью-Йорк таймз», 19.05.2022
Думка
Остьовий есей
Ілюстрація «Нью-Йорк таймз»; фотографії Клайва Роуза, Александра Неменова та Кіріла Кудрявцева, за допомогою «Ґеті іміджез» (Getty Images).
Доктор Снайдер – професор історії Єльського університету та автор багатьох книжок про фашизм, тоталітаризм та європейську історію.
Фашизм ніколи не був переможений як ідея.
Як культ ірраціональності та насильства, він не міг бути переможений як аргумент: поки нацистська Німеччина здавалася сильною, європейці та інші були спокушені. Лише на полях битв Другої світової війни фашизм зазнав поразки. Тепер він повернувся — і цього разу країна, що веде фашистську війну на знищення, – це Росія. Якщо Росія переможе, фашисти по всьому світу втішаться.
Ми помиляємося, обмежуючи наші страхи перед фашизмом певним образом Гітлера та Голокосту. Фашизм, італійський за походженням, був популярним у Румунії — де фашистами були православні християни, які мріяли про очищення насильством — і мав прихильників у всій Європі (й Америці). У всіх його різновидах йшлося про торжество волі над розумом.
Через це його неможливо задовільно означити. Люди розходяться, часто різко, з приводу того, що таке фашизм. Але сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв, які зазвичай застосовують учені. Є культ довкола єдиного лідера Владіміра Путіна. Є культ мертвих, організований довкола Другої світової війни. Є міт про минулий золотий вік імперської величі, що має бути відновлений через війну цілющого насильства — вбивчу війну проти України.
Україна вже не вперше стає об’єктом фашистської війни. Завоювання країни було головною метою Гітлерової війни в 1941 році. Гітлер вважав, що Совєтський Союз, який тоді правив Україною, був єврейською державою: він планував замінити совєтську владу своєю власною і претендував на родючий сільськогосподарський ґрунт України. Совєтський Союз був би заморений голодом, а Німеччина стала б імперією. Він уявляв, що це буде легко, бо Совєтський Союз, на його думку, був штучним витвором, а українці — колоніальним народом.
Схожість з війною пана Путіна вражає. Кремль означує Україну як штучну державу, єврейський президент якої доводить, що вона не може бути справжньою. Після ліквідації нечисленної еліти, думається, народні маси радісно прийняли б російське панування. Сьогодні саме Росія відмовляє світові в українській їжі, загрожуючи голодом на глобальному півдні.
Багато хто вагається в тому, чи вважати сьогоднішню Росію фашистською, бо сталінський Советський Союз означив себе антифашистським. Але такий вжиток сьогодні не допомагає означити фашизм — тільки ще більше збиває з пантелику. За допомогою американських, британських та інших союзників Совєтський Союз переміг нацистську Німеччину та її союзників у 1945 році. Проте його опозиція фашизмові була непослідовна.
До приходу Гітлера до влади в 1933 році Совєтський Союз ставився до фашистів як до ще однієї форми капіталістичного ворога. Комуністичні партії Європи мали ставитися до всіх інших партій як до ворога. Ця політика фактично сприяла сходженню Гітлера: хоча вони кількісно переважали нацистів, німецькі комуністи та соціалісти не могли кооперуватися. Після цього фіаско Сталін скоригував свою політику, вимагаючи від європейських комуністичних партій створювати коаліції, щоб блокувати фашистів.
Це тривало недовго. У 1939 році Совєтський Союз приєднався до нацистської Німеччини як фактичний союзник, і обидві держави разом вдерлися до Польщі. Нацистські промови передруковували в совєтській пресі, а нацистські офіцери захоплювалися совєтською ефективністю масових депортацій. Але сьогодні росіяни про такий факт не говорять, бо закони про пам’ять [Ідеться про закон 2021 року про заборону ототожнення СССР і нацистської Німеччини та закон 2022 року про покарання за будь-які публічні спроби прирівнювати цілі та дії Совєтського Союзу та нацистської Німеччини під час Другої світової війни, а також заперечення вирішальної ролі совєтського народу в перемозі. – Прим.] роблять його злочином. Друга світова війна – елемент історичного міту пана Путіна про російську невинуватість і втрачену велич – Росія мусить мати монополію на жертви і на перемогу. Про основний факт, що Сталін уможливив Другу світову війну, вступивши в союз з Гітлером, говорити не можна, він немислимий (must be unsayable and unthinkable).
Гнучкість Сталіна щодо фашизму – ключ до розуміння Росії сьогодні. За Сталіна фашизм спочатку був індіферентним, потім – поганим, потім – добрим, аж поки – коли Гітлер зрадив Сталіна і Німеччина вдерлася до Совєтського Союзу – знову не став поганим. Але ніхто ніколи не означував, що він означає. Це була коробка, в яку можна було покласти що завгодно. На показових процесах комуністів чистили як фашистів. Під час холодної війни американці та британці стали фашистами. І «антифашизм» не завадив ані Сталінові атакувати євреїв під час його останньої чистки, ані його наступникам поєднувати Ізраїль з нацистською Німеччиною.
Совєтський антифашизм, іншими словами, був політикою нас і їх. Це не відповідь фашизмові. Адже фашистська політика починається, як казав нацистський мислитель Карл Шміт, з означення ворога. А що совєтський антифашизм означав лише означування ворога, то він запропонував фашизмові чорний хід, через який можна повернутися до Росії.
У Росії 21 століття «антифашизм» просто став правом російського лідера означувати національних ворогів. Справжнім російським фашистам, таким як Александр Дуґін та Александр Проханов, надавали час у масмедіях. А сам пан Путін спирається на творчість міжвоєнного російського фашиста Івана Ільїна. Для президента «фашист» чи «нацист» – це просто той, хто протистоїть йому чи його планові знищення України. Українці – «нацисти», бо не визнають, що вони росіяни, і чинять опір.
Мандрівникові в часі з 1930-х років не склало б труднощів розпізнати режим Путіна як фашистський. Символ Z, мітинги, пропаганда, війна як очисний акт насильства та ями смерті навколо українських міст – це все дуже зрозуміло. Війна проти України – це не лише повернення до традиційного фашистського поля битви, а й повернення до традиційної фашистської мови та практики. Інші люди там – для колонізації. Росія невинна через своє давнє минуле. Існування України – це міжнародна змова. Війна – це відповідь.
А що пан Путін говорить про фашистів як про ворога, то нам може бути важко зрозуміти, що він насправді може бути фашистом. Але у війні Росії з Україною «нацист» просто означає «недолюдський ворог» – хтось, кого росіяни можуть убивати. Мова ворожнечі, спрямована проти українців, полегшує їм убивство, як ми бачимо в Бучі, Маріуполі та в усіх частинах України, які були під російською окупацією. Братські могили – це не якийсь нещасний випадок війни, а передбачуваний наслідок фашистської війни на знищення.
Фашисти називають інших людей «фашистами» – це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ нерозумності. Це останній момент, коли мова ворожнечі перевертає реальність, а пропаганда – чиста напосідливість. Це апогей волі над думкою. Називати інших фашистами, бувши фашистом, – основна путіністська практика. Джейсон Стенлі, американський філософ, називає це «підривною пропагандою». Я назвав це «шизофашизмом». В українців найелегантніше формулювання. Вони називають це «рашизмом».
Ми розуміємо про фашизм більше, ніж у 1930-х роках. Тепер ми знаємо, куди він привів. Нам слід розпізнавати фашизм, бо тоді ми знаємо, з чим маємо справу. Але розпізнавати не означає знищувати його. Фашизм – це не дискусійна позиція, а культ волі, що виникає з вигадки. Йдеться про містику людини, що лікує світ насильством, і його підтримуватиме пропаганда до кінця. Він може бути знищений лише демонстрацією слабкості лідера. Фашистського лідера потрібно перемогти, а це означає, що ті, хто виступає проти фашизму, повинні зробити все необхідне, щоб перемогти його. Тільки тоді міти зазнають краху.
Як і в 1930-х роках, демократія по всьому світу відступає, і фашисти почали війну зі своїми сусідами. Якщо Росія переможе в Україні, це буде не просто знищення демократії силою, хоча це достатньо погано. Це буде деморалізація для демократій у всьому світі. Ще до війни друзі Росії – Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон — були ворогами демократії. Перемоги фашистів на полі битви підтвердять, що сила має право, що причина в тих, хто програв, що демократії мусять зазнавати невдач.
Якби Україна не чинила опір, це була б темна весна для демократів усього світу. Якщо Україна не переможе, нас очікує десятиліття темряви.