Фрагмент роману The Pillars Of The Earth _ Ken Follet

[Lana*]

Добрий день!

Це невеликий фрагмент роману Кена Фоллетта "Стовпи Землі". Мої перші досвіди. Буду вдячна за поради, коментарі та зауваження. Дуже дякую.

Вранці хлопчики прийшли до місця повішання.
Було ще темно, коли три або чотири дітлаха/троє-четверо дітлахів крадькома, ступаючи як коти на м’яких лапах, вийшли із/зі старої халупи. Бруківку маленького містечка покрив, як новенькі/ий килим, тонкий шар білого снігу. Сліди дітей з’являлися брудними плямами на його досконалої/ій, чистої/ій поверхні. Діти прямували повз скупчених дерев’яних хатинок, в/уздовж брудних, змерзлих вулиць до тихої ринкової площі, де вже стояли напоготові шибениці.
Дітваки зневажали все, що дорослі цінували. Вони знущалися над вродою і висміювали доброчесність. Побачивши каліку, вони порскали о/від сміху. Зустрів/Побачивши поранену тварину, могли забити її камінням до смерті. Пишаючись травмами, вони з гордістю демонстрували шрами. Особливо вони захоплювались/я каліцтвом – хлопець без пальця був для них королем/ь. Вони обожнювали насильство, і могли б пробігти багато миль, щоб побачити кровопролиття. Вони ніколи не пропускали повішання.
Один хлопець бавився на підмостках. Інші піднялися по сходах. Нагорі ешафоту вони зображали сцену удушення: здавлювали собі горло і падали зі страшними гримасами. Решта верещали від захоплення/захвату; два собаки мчали до ринкової площі і/й гавкали. Маленький/е хлоп’я необачно почав/ло їсти яблуко, один із старших вдарив йому у ніс і відійняв його/Якесь хлоп’я необачно почало їсти яблуко, що, вдаривши малюка в носа, відняв один зі старших. Щоб звільнитись/я від гіркої злості, хлопчик кинув гострий камінь у собаку, собака/той завив і помчав до дому. Потім не було що робити, всі си/іли навпочіпки на сухій паперті церкви і чекали поки щось трапиться.

Світло від свічок на підвіконнях мерехтіло у дерев’яних і кам’яних заможних домівках. Прислуга та підмайстри у домах успішних ремісників і багатих продавців запалили вогонь – гріли воду для приготування каші. Чорний колір неба змінився на сірий. Городяни кректали, виходячи зі своїх низьких дверних отворів, закутані у важкі плащі з грубої вовни. Вони дрижали від холоду, прямуючи до річки, щоб взяти воду.
Незабаром група молодих людей – конюхи, робітники, підмайстри – прийшли перевальцем на площу. Стусанами і поштовхами вони прогнали хлопчиків геть з церковної паперті. Притулившись до кам’яної різьбленої арки, юнаки чухалися і плювали на землю, та, вдаючи обізнаність, розмовляли про смерть від удушення. Якщо повезе, сказав один, його шия ламається, як тільки він падає з підніжки – швидка смерть без болю. Якщо так не станеться, він висить там червоніючи, його рот відкривається і закривається, як у риби без води, поки він не задихнеться. Таке удушення, сказав другий, може тривати багато часу - скільки людині потрібно, щоб пройти милю. Третій сказав, що може бути ще гірше, він якось бачив повішаного, шия якого була завдовжки один фут. На протилежній стороні ринкової площі стояла група старих жінок, вони трималися якомога далі від молодих чоловіків, які могли вигукнути вульгарну/і репліку/слова до своїх бабусь. Старечі жінки завжди прокидалися рано-вранці, хоча вже не піклувалися про маленьких дітей. Вони перші вичищали вогнище і запалювали вогонь. Мускулиста вдова Брюстер, визнаний лідер, приєдналася до них, легко котячи бочку пива, мов дитина вертить кільце/вона легко прикотила бочку пива, мов дитина вертить кільце. Стара не встигнула відкрити кришку, як маленький гурт покупців вже зібрався і чекав з глечиками і відрами.
Помічник шерифа відкрив центральні ворота і впустив селян, які мешкали у передмісті, у халупах, прибудованих до міської стіни. Дехто приніс яйця, молоко і масло на продаж, деякі прийшли купити пиво й хліб, інші стояли на ринкової площі і чекали, коли почнеться виконання кари/страти через повішання.


The small boys came early to the hanging.
It was still dark when the first three or four of them sidled out of the hovels, quiet as cats in their felt boots. A thin layer of fresh snow covered the little town like a new coat of paints, and their footprints to blemish its perfect surface. They picked their way through the huddled wooden hats and along the streets of frozen mud to the silent market-place, where the gallows stood waiting.
The boys despised everything their elders valued. They scored beauty and mocked goodness. They would hoot with laughter at the sight of a cripple, and if they saw a wounded animal they would stone it to death. They boasted of injuries and wore their scars with pride, and they reserved their special admiration for mutilation: a boy with a finger missing could be their king. They loved violence; they would run miles to see bloodshed; and they never missed s hanging.
One of the boys piddled on the base of the scaffold. Another mounted the steps, put his thumbs to his throat and slumped, twisting his face into a grisly parody of strangulation; the other whooped in admiration, and two dogs came running into the market-place, barking. A very young boy recklessly began to eat an apple, and one of the older ones punched his nose and took his apple. The young boy relieved his feeling by throwing a sharp stone at a dog, sending the animal howling home. Then there was nothing else to do, so they all squatted on the dry pavement in the porch of the big church, waiting for something to happen.

Candlelight flickered behind the shutters of the substantial wood and stone houses around the square, the homes pf prosperous craftsmen and traders, as scullery maids and apprentice boys lit fires and heated water and made porridge. The colour of the sky turned from black to grey. The townspeople came duckling out of their low doorways, swathed in heavy cloaks of coarse wool, and went shivering down to the river to fetch water.
Soon a group of young men, grooms and labourers and apprentices, swaggered into the market-place. They turned the small boys out of the church porch with cuffs and kicks, then leaned against the carved arches, scratching themselves and spitting on the ground and talking with studied confidence about death by hanging. If he’s lucky, said one, his neck breaks as soon as he falls, a quick death, and painless; but if not he hangs there turning red, his mouth opening and shutting like a fish out of water, until he chokes to death; and another said that dying like that can take the time a man take to walk a mile; and a third said I could worse than that, he had seen one by the time the man died his neck was a foot long.
The old women formed a group on the opposite side of the market-place, as far as possible from the young men, who were liable to shout vulgar remarks at their grand-mothers. They always woke up early, the old women, even though they no longer had babies and children to worry over; and they were the first get their fire lit and their hearths swept. Their acknowledged leader, the muscular Widow Brewster, joined them, rolling a barrel of beer as easily as a child rolls a hoop. Before she could get the lid off there was a small crowd of customers waiting jugs and buckets.
The sheriff’s bailiff opened the main gate, admitting the peasants who lived in the suburb, in the lean-to houses against the town wall. Some eggs and milk and fresh butter to sell, some came to buy beer or bread, and some stood in the marked-place and waited for the hanging.

[Кувалда]

замалий текст

[Lana*]

Дякую за виправлення. Деякі помилки через неуважність, надалі буду контролювати це. Але в цілому, як вважаєте, не так погано? Будь ласка, прокоментуйте.

[Olesya_Gomin]

О, Кен Фоллет! Як класно! Текст там, звісно, чималий. Наснаги й натхнення, якщо збираєтеся перекласти весь

[Lana*]

Дякую за побажання. Цей великий твір, дійсно, потребує сил і натхнення. Незабаром спробую збільшити текст.

[Olesya_Gomin]

А чому вранці? Мені здається, там більше мається на увазі "рано". І "Сліди дітей з’являлися брудними плямами на його досконалої/ій, чистої/ій поверхні."

Дитячі сліди... на його бездоганній...