а-ля

[Анатолій]

Не сприймає "а-ля" як помилку. Катерина Городенська стверджує, що треба окремо:
Як все-таки правильно писати а ля?
Подібність до кого-, чого-небудь, стилізацію під когось чи щось в українській мові виражають прикметники схожий, подібний, порівняльні сполучники наче, неначе, ніби, мов, мовби й ін. та порівняльні прийменники подібно до, на зразок, на взірець, на кшталт тощо. Крім цих відомих засобів дехто використовує незвичне утворення а ля, що за своєю будовою копіює поєднання прийменника а та артикля ля у французькій мові. Воно має розмовне, переважно іронічне забарвлення. Але пишуть його досі неоднаково: або через дефіс, услід за деякими орфографічними та іншими словниками (Український орфографічний словник. – К., 2008 – С. 21; Словник українських прийменників. – Донецьк, 2007. – С. 23), або окремо, пор.: Це потрібно групі, яка має на меті розбавити середовище, зробити схему а-ля Кучма 2003–2004 роки (Газета по-українськи, 21.12.2010); А в колекції з однойменної тканини були виготовлені і куртки, і светри, і комбінезони, і лосини. Червоні спідниці із чорною бахромою поверх а ля Мулен Руж... (Україна молода, 13.10.2001). Писати а ля через дефіс в українській літературній мові немає підстав, бо це не складне слово. Воно є варваризмом, тобто сполукою французької мови, переданою літерами української мови. Саме тому його потрібно писати окремо.

Катерина Городеньска, «Україньска мова», 2010, №№ 1, 3; 2011, №№ 3, 4.

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/han ... sequence=1