А я вище писав, беручи зі стелі?

Ну тоді покажіть, як від слова "приймати" утворити слово "прийом", не порушуючи звичайних правил творення слів. Як утворюються від приймати/прийняти слова прийняття/приймання, самозрозуміло.
І "прийомний" вживали, і є в Грінченка, але чомусь не прийомна тепер, а приймальня. У нас не було академії а ля французької, що мала пильнувати за мовою і словником [Теперішня, правда, теж не пильнує.] Тому могло всяке в словники потрапити, навіть найкращі. А як ще Шевченко міг назвати слово "прийом", якщо українського відповідника не було? Але добрі мовознавці подумали, і сказали, припускаю, щось на кшталт: стоп, а як з іншими подібними словами? Наприклад, здіймати/знімати, виймати/вийняти, наймати/найняти [найм – цілком добре], займати/зайняти, обіймати/обняти [обійми – до речі, теж цілком нормальний утвір], переймати/перейняти, впіймати тощо. Маємо здіймання, виймання, наймання, займання, обіймання, переймання, упіймання чи знятття тощо, але без здійому, вийому тощо. І з якогось дива прийом чи підйом. Це справді український утвір чи варваризм? Як на мене – друге.
Щодо того, коли приймають, а коли беруть, то можна подивитися
тут. Склалося так, що ми одне приймаємо, а інше – беремо. Організм може прийняти ліки чи виблювати, після того як їх спожив. Я можу прийняти ліки [в сенсі визнати, що вони годяться] і після цього їх спожити, або ж не прийняти – вирішити, що вони негодящі.