8. Ordinary Geniuses [ВИДАНА!]
-
- Повідомлень: 698
- З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
8. Ordinary Geniuses [ВИДАНА!]
Ordinary Geniuses by Gino Segre
Шановне панство!
Далі буде перекладений вступ до цієї книжки. Пізніше додам решту запчастин: анотацію, відгуки і т.д.
Отож:
Про автора
Джіно Сеґре, заслужений професор фізики і астрономії Пенсильванського університету. Всесвітньо відомий фахівець в галузі теоретичної фізики елементарних частинок високих енергій. Був директором з теоретичної фізики Національного наукового фонду, отримав стипендії та нагороди від Національного наукового фонду, Фонду Алфреда П. Слоуна і Фонду Гуґенгайма, Рокфелерового фонду. Написав також книжки: «Фауст в Копегаґені» (2008), «Дещо про градуси» (2003).
Як пише на своїй сторінці автор, сам він з родини фізиків: дядько (нобелівський лавреат), тесть, брат, племінник… Але саме читання книжок Г.Гамова привело його до рішення стати фізиком.
ЗВИЧАЙНІ ГЕНІЇ
Дивакам від науки, молодим і літнім. Приємних шукань!
Вступ
Я вирішив знайти собі ніким не зайняту нішу, тож вибрав ядерну фізику.
Георгій Гамов
Уникайте модних досліджень.
Макс Дельбрюк
Одна першокурсниця на моєму занятті з курсу «Вступ до фізики», нещодавно запитала мене, яку галузь науки я нині вважаю найзахопливішою. Ця студентка була дуже старанна, серед найкращих на курсі. А ще вона хотіла зробити кар’єру в одній із фундаментальних наук, тільки не мала певності, в якій саме. Я вважав, що вона досягне успіху в усьому, хоч за що візьметься, але не наважувався назвати якусь конкретну галузь, тож дав їй загальну пораду: розглядати всі варіянти, попрацювати в кількох лабораторіях, дістати якусь дослідницьку роботу на літо й подивитися, що припаде до душі.
Але їй хотілося почути щось конкретніше, тож вона продовжила допитуватися. Прагнучи дати їй задовільну відповідь, я сказав, що мої фаворити — космологія, наука про Всесвіт, та геноміка, аналіз геному організмів. Перша вивчає світ на макрорівні — безмежний космос, частину якого становимо ми, а друга — на мікрорівні — найдрібніші складники живих істот.
Космологія вивчає те, що я вважаю найвагомішим нерозв’язаним питанням у природничих науках чи принаймні найвагомішим серед тих, які, цілком ймовірно, будуть успішно розв’язані за наступні двадцять років: з чого зроблено Всесвіт? Дія гравітаційних сил засвідчує, що всі зірки, планети, пил, тощо становлять лише 5 % Всесвіту. Решту 95 % ми називаємо темною енергією та темною матерією. Вибір цих назв мотивовано тим, що ці структури, як наразі відомо, не випромінюють ніяких ідентифіковних сигналів; розкриття їхньої сутності, безсумнівно, стане вирішальним моментом у нашому пізнанні Всесвіту.
В геноміці, як і космології, є кілька великих нерозв’язаних питань. Одне з них можна коротко викласти як розшифрування набору інструкцій щодо складання живих організмів. У 1970-х, зробивши перші спроби розшифрувати ДНК, науковці зі здивуванням виявили, що переважна частина інформації, яка міститься в генетичному коді, здавалося, не має ніякої конкретної функції. Можливо, аналогія з космологією була б виразніша, якби біологи вирішили назвати цю, на перший погляд, зайву інформацію «темною ДНК», але натомість вони вибрали кольоритнішу назву — «зайва ДНК». Останнім часом, відкривши деякі її функції, вони замінили це потішне, але негативне позначення терміном «некодувальна ДНК». Та ще залишилося безліч загадок щодо її призначення. На додачу, тоді як секвенування гена стає дедалі потужніше й не таке дороге, дуже ймовірно, що ми здійснимо довгоочікувану революцію в медицині, що обіцяє пізнання нашої генетичної будови.
Моя студентка пішла, явно захопившись усіма цими цікавими викликами. Я цілком упевнений, що до того моменту, коли вона починатиме кар’єру, нові дослідницькі інструменти надаватимуть такі дані, які наразі неможливо передбачити. Після того як вона вийшла з мого кабінету, мої думки перекочували з майбутнього космології та геноміки до їхнього минулого — я замислився над тим, як досягнуто теперішнього статусу і хто відіграв ключову роль у їхньому розвитку. А це, своєю чергою, підштовхнуло мене згадати про двох пов’язаних між собою людей, дорогих моєму серцю. Фізики за освітою, вони обидва продовжували вважати себе фізиками, навіть коли взялися за діяльність в інших галузях.
І той, і той народилися на самому початку ХХ століття; вони зустрілися мелькома в німецькому університетському містечку Ґетінґені й іще раз познайомилися у Копенгаґені, столиці Данії. Там вони стали друзями й навіть якийсь час працювали разом, перш ніж піти різними шляхами, а відтак знову зустрітися, переїхавши до США.
Георгій (Джордж) Гамов, якого зазвичай кликали Джо, був росіянин , а Макс Дельбрук, що його називали просто Максом, — німець. Джо стали вважати батьком космології Великого вибуху, бо він перший збагнув, як розширення гарячого казана Всесвіту в перші хвилини його існування могло утворити елементи нинішнього світу. Макс став знаковою фігурою у дослідженні бактеріофагів — вірусів, що надають найпростіші засоби вивчення генетичного відтворення. Зосередження на цих вірусах стало ключовим елементом у відкритті структури ДНК. Джо та Макса по праву можна вважати засновниками сучасної космології та геноміки — двох передових галузей, кар’єру в яких я радив своїй студентці.
Однак, хоч кожен із них посприяв початкові революції в науці, я не вважаю їх незвичайними геніями. Макс і Джо не схожі на тих трьох науковців, які долучилися до початку революції у квантовій механіці: Вольфґанґа Паулі, Вернера Гайзенберґа та Пола Дірака. Вони не отримали Нобелівської премії за досягнення молодості, як і не дістали престижних професорських посад в юному віці, та й не прославилися у своїй галузі ще до тридцятиріччя. Також вони не написали, як Крік та Вотсон, своєчасну роботу, що змінила напрям розвитку науки, не кажучи вже про таку, яка змінила наше уявлення про простір та час, як це зробив Айнштайн 1905 року. Але їхня робота залишила тривалий слід та змінила сучасну науку.
Паулі, Гайзенберґ, Дірак, та, звісно, Айнштайн були незвичайні генії, тоді як Макс та Джо — цілком звичайні, розумніші та з багатшою уявою, ніж у нас із вами, але не якісно відмінні від нас. Знаменитий математик Марк Кац окреслив цю відмінність дещо інакше, протиставляючи звичайних геніїв чарівникам, чиї винаходи такі разючі, що важко збагнути, як простому смертному вони могли спасти на думку, але досягнення чарівників не конче найвпливовіші. За правильних обставин, завдяки здоровому розумові, наполегливості й характерові — а ще не забуваймо про удачу — навіть звичайні генії можуть очолити революцію в науці. Віддамо їм належне — саме це Макс із Джо й зробили.
Вони такі дорогі мені почасти через вагомість їхніх досягнень, але є й інші причини, чому я вважаю їх такими привабливими. Безсумнівно, я високо ціную послідовність їхнього намагання враховувати ситуацію в цілому, мислити глобально й не зупинятися навіть у разі невдачі. Одна заувага, яку зробив Алфред Герші, біолог, що розділив із Максом Нобелівську премію, особливо мені запам’яталася. Він описував, як Макс «…міркував над глобальними питаннями навіть до того, як вони були сформульовані. Це до снаги небагатьом науковцям». Ці слова точнісінько так само можна прикласти й до Джо —людини, що, здавалося, постійно на багато років випереджала своїх сучасників. А це вимагає неабиякої інтуїції — достеменно, риси, якою я захоплююся і в Макса, і в Джо, — але дещо я ціную навіть вище — їхню інтелектуальну сміливість. Кожен із них мав її задосить, поєднуючи з оригінальністю мислення та дій, що часто скеровували їх геть від протоптаного шляху.
Розповідь про них була б менш цікава, якби вони обидва так не любили розваги. Джо повсякчас намагався перетворити будь-яке зібрання на гульню, а його розіграші стали мало не легендами. На перший погляд Макс здавався тихішим, але, як сказав його близький друг та колега Сальвадор Лурія: «Максів світогляд був діонісійський: будь-яка група студентів мало не відразу перетворювалася на веселу компанію, і для кожного їхнього покоління він був наче перехідне свято».
І ці слова Лурії про Максів світогляд стосувалися не тільки студентів.
Я вкотре переконався у правильності свого рішення об’єднати життя та діяльність цих двох людей в одній книжці, нещодавно відвідавши Джіма Вотсона, співвідкривача ДНК. Ми познайомилися ще на початку 1960-х й бачилися коли-не-коли; я був радий ще раз із ним зустрітися. Його гарний кутовий офіс у Колд-Спрінг-Гарборі, біологічній дослідницькій лабораторії , до облаштування якої він так вагомо долучився, був прикрашений цікавими картинами, книжковими полицями й портретами Джеферсона, Лінколна й Менделя. Колаж Кріка та автопортрет Далі висіли на стіні, розміщені просто за його робочим столом. Були там також і кілька фотографій; дві з них відразу привабили мій погляд. На одній із них був усміхнений Джо, а на другій — молодий Макс. Ми проговорили кілька годин: Джім хотів більше дізнатися про досягнення Макса у фізиці, а я хотів обговорити його вплив на біологію. В результаті нам удалося й те, й те. Яке велике значення Макс мав для Джіма я особливо відзначив, коли пізніше прочитав слова, що він їх сказав на церемонії прощання із Максом, проведеній у Каліфорнійському технологічному інституті:
«Я й досі не можу прийняти те, що Макса більше з нами немає, й не перейматися, що мої слова йому не сподобаються. Мені так хочеться сказати те, в чому мені завжди бракувало сміливості зізнатися, — що, крім дружини та дітей, Макс означав для мене більше, ніж будь-хто інший».
А щодо Джо, одного з героїв потішної книжки Вотсона «Дівчата, гени й Гамов», то Джім не хотів погоджуватися з моєю характеристикою Джо як звичайного генія. Від вважає, що Джо заслуговує на більше пошанування за те, що так часто бував на крок попереду решти.
Життя Макса та Джо, втягнуті у вихор великих наукових та політичних драм ХХ століття, обоє надають цікаву ілюстрацію того, що могло статися. Макс, нащадок одного зі славетних пруських родів, був штатним фізиком-теоретиком у берлінській групі Лізи Майтнер, яка займалася ядерною фізикою; Ліза Майтнер перша, хто уявив можливість поділу ядра. На той час, коли склалося бачення поділу, Макс збагнув, що його політична прямолінійність стоїть на заваді науковій кар’єрі у фашистській Німеччині. Він покинув батьківщину й перемкнувся на біологію. Якби все склалося інакше, кар’єрний шлях Макса міг привести до професорства у Ґетінґенському університеті, як його старшого двоюрідного брата, що в дитинстві навчав його фізики, Карла Фрідріха Бонгофера. З другого боку, на нього натомість міг чекати такий самий кінець, як і молодших братів Карла Фрідріха, Дітріха й Клауса Бонгоферів, Максових сучасників та друзів дитинства. Перший був знаний протестантський теолог, а другий — адвокат (одружений із Максовою сестрою Емілі); нацисти стратили обох в останні дні Другої світової війни за їхній опір Гітлерові. Це доля могла спіткати й Макса.
Джо навіть ближче за Макса підійшов до розвитку поняття поділу ядра, бо він перший вважав ядро коливною краплиною ядерного плину, а це — ключ до припущення можливості розщеплення його надвоє. Згодом Джо міг стати учасником Мангетенського проєкту й створювати атомну бомбу, якби раніша служба офіцером у російській армії не зіграла проти нього. З другого боку, якби Джо не втік зі сталінської Росії 1933 року, то, майже гарантовано був би заарештований під час репресій кінця 1930-х. Найкращий друг Джо, великий російський фізик Лев Ландау, в той час мало не загинув, провівши рік у в’язниці. Неминуче Джо точно чекала б не краща доля.
Макс і Джо також поділяли рису, що вимагає неабиякої впевненості. Гамов підсумував її в інтерв’ю, яке дав під кінець життя, сказавши: «Мені подобається бути піонером». Він пояснив, що в кінці 1920-х, коли найкращі фізики-теоретики, такі як Паулі, Ґайзенберґ та Дірак, намагалися розв’язати проблему атома, він пішов іншою дорогою.
«Я вирішив знайти собі ніким не зайняту нішу, тож вибрав ядерну фізику. І тоді ядерна фізика раптом набула популярності, тож я перейшов до ядерної астрономії, ядерної астрофізики, космології.»
Макс, який 1932 року був готовий посісти посаду фізика-асистента Паулі, натомість вирішив почати повільний перехід. Постановивши собі стати біофізиком, він вибрав дорогу, яка вимагала тривалої тяжкої праці в суцільній пітьмі. Через двадцять років, коли Вотсон і Крік відкрили структуру ДНК, Макс перебував на гребені своєї впливовості, названий багатьма батьком нової галузі, що почала окреслюватися. Та все ж згодом він перейшов до дечого інакшого, вивчення грибів Phycomyces, а це далеко не крок у бік слави. Багато хто здивувався, але Макс просто втілював у життя свій власний часто цитований афоризм: «Уникайте модних досліджень».
Роза Бете, вдова видатного фізика, лавреата Нобелівської премії Ганса Бете, поділилася зі мною своїми враженнями про них двох. Коли я сказав їй, що збираюся написати книжку про Макса й Джо, які обидва були її друзями, Роуз усміхнулася й швидко відказала: «А, про тих двох диваків!». Звісно, я з нею погодився.
Є в науці романтика, схожа на ту, яка буває в інших аспектах життя. Вона полягає в тому, щоб братися за нове, здавалося б, досягнувши своїх цілей. Ми бачимо її в західних фільмах, коли принциповий стрілець зникає на горизонті шукати нового міста, або ж у спорті, коли зірка кидає його на вершині своєї слави. Ми бачимо цю романтику в літературі — наприклад, у пісні 26 «Божественної комедії», де Одісей Данте збирає свою стару команду й знову відпливає геть, замість тішитися старістю в Ітаці. Її ж ми бачимо і в науці.
В усіх цих випадках відхід має ціну — втрату захищеності, яку забезпечує членство в усталеній громаді, та підтримки, що її надає група колег. Є ще й додатковий ризик того, що нова дорога нікуди не приведе або, що гірше, унеможливить безпечне повернення. Але деякі люди мають сміливість на неї зважитися й навіть відчувають потребу це зробити; для них пошук — це необхідність, а не варіянт. Більшість людей, які вирушають у такі мандрівки, зникають у забутті, але частина романтики будь-якої галузі полягає у гонитві за мрією, а не задоволеності звичним і комфортним. Це розповідь про двох незвичайних чоловіків, які вирушили в такі мандрівки і, в процесі, започаткували дві найважливіші наукові революції ХХ століття.
Шановне панство!
Далі буде перекладений вступ до цієї книжки. Пізніше додам решту запчастин: анотацію, відгуки і т.д.
Отож:
Про автора
Джіно Сеґре, заслужений професор фізики і астрономії Пенсильванського університету. Всесвітньо відомий фахівець в галузі теоретичної фізики елементарних частинок високих енергій. Був директором з теоретичної фізики Національного наукового фонду, отримав стипендії та нагороди від Національного наукового фонду, Фонду Алфреда П. Слоуна і Фонду Гуґенгайма, Рокфелерового фонду. Написав також книжки: «Фауст в Копегаґені» (2008), «Дещо про градуси» (2003).
Як пише на своїй сторінці автор, сам він з родини фізиків: дядько (нобелівський лавреат), тесть, брат, племінник… Але саме читання книжок Г.Гамова привело його до рішення стати фізиком.
ЗВИЧАЙНІ ГЕНІЇ
Дивакам від науки, молодим і літнім. Приємних шукань!
Вступ
Я вирішив знайти собі ніким не зайняту нішу, тож вибрав ядерну фізику.
Георгій Гамов
Уникайте модних досліджень.
Макс Дельбрюк
Одна першокурсниця на моєму занятті з курсу «Вступ до фізики», нещодавно запитала мене, яку галузь науки я нині вважаю найзахопливішою. Ця студентка була дуже старанна, серед найкращих на курсі. А ще вона хотіла зробити кар’єру в одній із фундаментальних наук, тільки не мала певності, в якій саме. Я вважав, що вона досягне успіху в усьому, хоч за що візьметься, але не наважувався назвати якусь конкретну галузь, тож дав їй загальну пораду: розглядати всі варіянти, попрацювати в кількох лабораторіях, дістати якусь дослідницьку роботу на літо й подивитися, що припаде до душі.
Але їй хотілося почути щось конкретніше, тож вона продовжила допитуватися. Прагнучи дати їй задовільну відповідь, я сказав, що мої фаворити — космологія, наука про Всесвіт, та геноміка, аналіз геному організмів. Перша вивчає світ на макрорівні — безмежний космос, частину якого становимо ми, а друга — на мікрорівні — найдрібніші складники живих істот.
Космологія вивчає те, що я вважаю найвагомішим нерозв’язаним питанням у природничих науках чи принаймні найвагомішим серед тих, які, цілком ймовірно, будуть успішно розв’язані за наступні двадцять років: з чого зроблено Всесвіт? Дія гравітаційних сил засвідчує, що всі зірки, планети, пил, тощо становлять лише 5 % Всесвіту. Решту 95 % ми називаємо темною енергією та темною матерією. Вибір цих назв мотивовано тим, що ці структури, як наразі відомо, не випромінюють ніяких ідентифіковних сигналів; розкриття їхньої сутності, безсумнівно, стане вирішальним моментом у нашому пізнанні Всесвіту.
В геноміці, як і космології, є кілька великих нерозв’язаних питань. Одне з них можна коротко викласти як розшифрування набору інструкцій щодо складання живих організмів. У 1970-х, зробивши перші спроби розшифрувати ДНК, науковці зі здивуванням виявили, що переважна частина інформації, яка міститься в генетичному коді, здавалося, не має ніякої конкретної функції. Можливо, аналогія з космологією була б виразніша, якби біологи вирішили назвати цю, на перший погляд, зайву інформацію «темною ДНК», але натомість вони вибрали кольоритнішу назву — «зайва ДНК». Останнім часом, відкривши деякі її функції, вони замінили це потішне, але негативне позначення терміном «некодувальна ДНК». Та ще залишилося безліч загадок щодо її призначення. На додачу, тоді як секвенування гена стає дедалі потужніше й не таке дороге, дуже ймовірно, що ми здійснимо довгоочікувану революцію в медицині, що обіцяє пізнання нашої генетичної будови.
Моя студентка пішла, явно захопившись усіма цими цікавими викликами. Я цілком упевнений, що до того моменту, коли вона починатиме кар’єру, нові дослідницькі інструменти надаватимуть такі дані, які наразі неможливо передбачити. Після того як вона вийшла з мого кабінету, мої думки перекочували з майбутнього космології та геноміки до їхнього минулого — я замислився над тим, як досягнуто теперішнього статусу і хто відіграв ключову роль у їхньому розвитку. А це, своєю чергою, підштовхнуло мене згадати про двох пов’язаних між собою людей, дорогих моєму серцю. Фізики за освітою, вони обидва продовжували вважати себе фізиками, навіть коли взялися за діяльність в інших галузях.
І той, і той народилися на самому початку ХХ століття; вони зустрілися мелькома в німецькому університетському містечку Ґетінґені й іще раз познайомилися у Копенгаґені, столиці Данії. Там вони стали друзями й навіть якийсь час працювали разом, перш ніж піти різними шляхами, а відтак знову зустрітися, переїхавши до США.
Георгій (Джордж) Гамов, якого зазвичай кликали Джо, був росіянин , а Макс Дельбрук, що його називали просто Максом, — німець. Джо стали вважати батьком космології Великого вибуху, бо він перший збагнув, як розширення гарячого казана Всесвіту в перші хвилини його існування могло утворити елементи нинішнього світу. Макс став знаковою фігурою у дослідженні бактеріофагів — вірусів, що надають найпростіші засоби вивчення генетичного відтворення. Зосередження на цих вірусах стало ключовим елементом у відкритті структури ДНК. Джо та Макса по праву можна вважати засновниками сучасної космології та геноміки — двох передових галузей, кар’єру в яких я радив своїй студентці.
Однак, хоч кожен із них посприяв початкові революції в науці, я не вважаю їх незвичайними геніями. Макс і Джо не схожі на тих трьох науковців, які долучилися до початку революції у квантовій механіці: Вольфґанґа Паулі, Вернера Гайзенберґа та Пола Дірака. Вони не отримали Нобелівської премії за досягнення молодості, як і не дістали престижних професорських посад в юному віці, та й не прославилися у своїй галузі ще до тридцятиріччя. Також вони не написали, як Крік та Вотсон, своєчасну роботу, що змінила напрям розвитку науки, не кажучи вже про таку, яка змінила наше уявлення про простір та час, як це зробив Айнштайн 1905 року. Але їхня робота залишила тривалий слід та змінила сучасну науку.
Паулі, Гайзенберґ, Дірак, та, звісно, Айнштайн були незвичайні генії, тоді як Макс та Джо — цілком звичайні, розумніші та з багатшою уявою, ніж у нас із вами, але не якісно відмінні від нас. Знаменитий математик Марк Кац окреслив цю відмінність дещо інакше, протиставляючи звичайних геніїв чарівникам, чиї винаходи такі разючі, що важко збагнути, як простому смертному вони могли спасти на думку, але досягнення чарівників не конче найвпливовіші. За правильних обставин, завдяки здоровому розумові, наполегливості й характерові — а ще не забуваймо про удачу — навіть звичайні генії можуть очолити революцію в науці. Віддамо їм належне — саме це Макс із Джо й зробили.
Вони такі дорогі мені почасти через вагомість їхніх досягнень, але є й інші причини, чому я вважаю їх такими привабливими. Безсумнівно, я високо ціную послідовність їхнього намагання враховувати ситуацію в цілому, мислити глобально й не зупинятися навіть у разі невдачі. Одна заувага, яку зробив Алфред Герші, біолог, що розділив із Максом Нобелівську премію, особливо мені запам’яталася. Він описував, як Макс «…міркував над глобальними питаннями навіть до того, як вони були сформульовані. Це до снаги небагатьом науковцям». Ці слова точнісінько так само можна прикласти й до Джо —людини, що, здавалося, постійно на багато років випереджала своїх сучасників. А це вимагає неабиякої інтуїції — достеменно, риси, якою я захоплююся і в Макса, і в Джо, — але дещо я ціную навіть вище — їхню інтелектуальну сміливість. Кожен із них мав її задосить, поєднуючи з оригінальністю мислення та дій, що часто скеровували їх геть від протоптаного шляху.
Розповідь про них була б менш цікава, якби вони обидва так не любили розваги. Джо повсякчас намагався перетворити будь-яке зібрання на гульню, а його розіграші стали мало не легендами. На перший погляд Макс здавався тихішим, але, як сказав його близький друг та колега Сальвадор Лурія: «Максів світогляд був діонісійський: будь-яка група студентів мало не відразу перетворювалася на веселу компанію, і для кожного їхнього покоління він був наче перехідне свято».
І ці слова Лурії про Максів світогляд стосувалися не тільки студентів.
Я вкотре переконався у правильності свого рішення об’єднати життя та діяльність цих двох людей в одній книжці, нещодавно відвідавши Джіма Вотсона, співвідкривача ДНК. Ми познайомилися ще на початку 1960-х й бачилися коли-не-коли; я був радий ще раз із ним зустрітися. Його гарний кутовий офіс у Колд-Спрінг-Гарборі, біологічній дослідницькій лабораторії , до облаштування якої він так вагомо долучився, був прикрашений цікавими картинами, книжковими полицями й портретами Джеферсона, Лінколна й Менделя. Колаж Кріка та автопортрет Далі висіли на стіні, розміщені просто за його робочим столом. Були там також і кілька фотографій; дві з них відразу привабили мій погляд. На одній із них був усміхнений Джо, а на другій — молодий Макс. Ми проговорили кілька годин: Джім хотів більше дізнатися про досягнення Макса у фізиці, а я хотів обговорити його вплив на біологію. В результаті нам удалося й те, й те. Яке велике значення Макс мав для Джіма я особливо відзначив, коли пізніше прочитав слова, що він їх сказав на церемонії прощання із Максом, проведеній у Каліфорнійському технологічному інституті:
«Я й досі не можу прийняти те, що Макса більше з нами немає, й не перейматися, що мої слова йому не сподобаються. Мені так хочеться сказати те, в чому мені завжди бракувало сміливості зізнатися, — що, крім дружини та дітей, Макс означав для мене більше, ніж будь-хто інший».
А щодо Джо, одного з героїв потішної книжки Вотсона «Дівчата, гени й Гамов», то Джім не хотів погоджуватися з моєю характеристикою Джо як звичайного генія. Від вважає, що Джо заслуговує на більше пошанування за те, що так часто бував на крок попереду решти.
Життя Макса та Джо, втягнуті у вихор великих наукових та політичних драм ХХ століття, обоє надають цікаву ілюстрацію того, що могло статися. Макс, нащадок одного зі славетних пруських родів, був штатним фізиком-теоретиком у берлінській групі Лізи Майтнер, яка займалася ядерною фізикою; Ліза Майтнер перша, хто уявив можливість поділу ядра. На той час, коли склалося бачення поділу, Макс збагнув, що його політична прямолінійність стоїть на заваді науковій кар’єрі у фашистській Німеччині. Він покинув батьківщину й перемкнувся на біологію. Якби все склалося інакше, кар’єрний шлях Макса міг привести до професорства у Ґетінґенському університеті, як його старшого двоюрідного брата, що в дитинстві навчав його фізики, Карла Фрідріха Бонгофера. З другого боку, на нього натомість міг чекати такий самий кінець, як і молодших братів Карла Фрідріха, Дітріха й Клауса Бонгоферів, Максових сучасників та друзів дитинства. Перший був знаний протестантський теолог, а другий — адвокат (одружений із Максовою сестрою Емілі); нацисти стратили обох в останні дні Другої світової війни за їхній опір Гітлерові. Це доля могла спіткати й Макса.
Джо навіть ближче за Макса підійшов до розвитку поняття поділу ядра, бо він перший вважав ядро коливною краплиною ядерного плину, а це — ключ до припущення можливості розщеплення його надвоє. Згодом Джо міг стати учасником Мангетенського проєкту й створювати атомну бомбу, якби раніша служба офіцером у російській армії не зіграла проти нього. З другого боку, якби Джо не втік зі сталінської Росії 1933 року, то, майже гарантовано був би заарештований під час репресій кінця 1930-х. Найкращий друг Джо, великий російський фізик Лев Ландау, в той час мало не загинув, провівши рік у в’язниці. Неминуче Джо точно чекала б не краща доля.
Макс і Джо також поділяли рису, що вимагає неабиякої впевненості. Гамов підсумував її в інтерв’ю, яке дав під кінець життя, сказавши: «Мені подобається бути піонером». Він пояснив, що в кінці 1920-х, коли найкращі фізики-теоретики, такі як Паулі, Ґайзенберґ та Дірак, намагалися розв’язати проблему атома, він пішов іншою дорогою.
«Я вирішив знайти собі ніким не зайняту нішу, тож вибрав ядерну фізику. І тоді ядерна фізика раптом набула популярності, тож я перейшов до ядерної астрономії, ядерної астрофізики, космології.»
Макс, який 1932 року був готовий посісти посаду фізика-асистента Паулі, натомість вирішив почати повільний перехід. Постановивши собі стати біофізиком, він вибрав дорогу, яка вимагала тривалої тяжкої праці в суцільній пітьмі. Через двадцять років, коли Вотсон і Крік відкрили структуру ДНК, Макс перебував на гребені своєї впливовості, названий багатьма батьком нової галузі, що почала окреслюватися. Та все ж згодом він перейшов до дечого інакшого, вивчення грибів Phycomyces, а це далеко не крок у бік слави. Багато хто здивувався, але Макс просто втілював у життя свій власний часто цитований афоризм: «Уникайте модних досліджень».
Роза Бете, вдова видатного фізика, лавреата Нобелівської премії Ганса Бете, поділилася зі мною своїми враженнями про них двох. Коли я сказав їй, що збираюся написати книжку про Макса й Джо, які обидва були її друзями, Роуз усміхнулася й швидко відказала: «А, про тих двох диваків!». Звісно, я з нею погодився.
Є в науці романтика, схожа на ту, яка буває в інших аспектах життя. Вона полягає в тому, щоб братися за нове, здавалося б, досягнувши своїх цілей. Ми бачимо її в західних фільмах, коли принциповий стрілець зникає на горизонті шукати нового міста, або ж у спорті, коли зірка кидає його на вершині своєї слави. Ми бачимо цю романтику в літературі — наприклад, у пісні 26 «Божественної комедії», де Одісей Данте збирає свою стару команду й знову відпливає геть, замість тішитися старістю в Ітаці. Її ж ми бачимо і в науці.
В усіх цих випадках відхід має ціну — втрату захищеності, яку забезпечує членство в усталеній громаді, та підтримки, що її надає група колег. Є ще й додатковий ризик того, що нова дорога нікуди не приведе або, що гірше, унеможливить безпечне повернення. Але деякі люди мають сміливість на неї зважитися й навіть відчувають потребу це зробити; для них пошук — це необхідність, а не варіянт. Більшість людей, які вирушають у такі мандрівки, зникають у забутті, але частина романтики будь-якої галузі полягає у гонитві за мрією, а не задоволеності звичним і комфортним. Це розповідь про двох незвичайних чоловіків, які вирушили в такі мандрівки і, в процесі, започаткували дві найважливіші наукові революції ХХ століття.
Востаннє редагувалось Сер вересня 14, 2016 4:19 am користувачем Olesya_Gomin, всього редагувалось 1 раз.
-
- Повідомлень: 698
- З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Re: Ordinary Geniuses
Я маю питання, за обговорення яких буду вдячна.
Перше.
Електронна й паперова книжка мають різні підзаголовки.
1) Max Delbruck, George Gamow, and the Origins of Genomics and Big Bang Cosmology/
Макс Дельбрюк, Георгій Гамов та походження геноміки й космології Великого вибуху
2)How two mavericks shaped modern science/Як два вільнодумці творили сучасну науку
На жаль, лЮдське голосування створювати я не вмію, тож, будь ласка, вкажіть свого фаворита у коментарях.
Друге.
В одній із назв, а також у тексті трапляється слово maverick.
Наразі воно в обох варіантах перекладено по-різному. Але дехто проти такої ситуації.
Звідси питання. На ваш погляд:
1) Це продиктовано контекстом -- у першому разі " вільнодумці", у другому -- "диваки" (дивіться підкреслене речення)
2) Скрізь мають бути "вільнодумці"
3) Скрізь мають бути "диваки"
4) Ваш варіант
Якнайщиріше дякую!
Перше.
Електронна й паперова книжка мають різні підзаголовки.
1) Max Delbruck, George Gamow, and the Origins of Genomics and Big Bang Cosmology/
Макс Дельбрюк, Георгій Гамов та походження геноміки й космології Великого вибуху
2)How two mavericks shaped modern science/Як два вільнодумці творили сучасну науку
На жаль, лЮдське голосування створювати я не вмію, тож, будь ласка, вкажіть свого фаворита у коментарях.
Друге.
В одній із назв, а також у тексті трапляється слово maverick.
Наразі воно в обох варіантах перекладено по-різному. Але дехто проти такої ситуації.
Звідси питання. На ваш погляд:
1) Це продиктовано контекстом -- у першому разі " вільнодумці", у другому -- "диваки" (дивіться підкреслене речення)
2) Скрізь мають бути "вільнодумці"
3) Скрізь мають бути "диваки"
4) Ваш варіант
Якнайщиріше дякую!
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
Олесю, коли створюється нова тема внизу є вкладка «Створити опитування».
Я зредагував ваше перше повідомлення додавши опитування, щоправда заголовок опитування обмежений 100 символами, тож довелося вкорочувати.
Я зредагував ваше перше повідомлення додавши опитування, щоправда заголовок опитування обмежений 100 символами, тож довелося вкорочувати.
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
як на мене тут точнішим перекладом буде «інакодумець», але чесно кажучи не можу поки пристати ані до інакодумець, ані до вільнодумець, ані до дивак
хоча дивак дещо неточне, але можливо воно краще підходить до книжки
інакодумець точніше, але незвичніше/незґрабніше на слух
хоча дивак дещо неточне, але можливо воно краще підходить до книжки
інакодумець точніше, але незвичніше/незґрабніше на слух
-
- Повідомлень: 698
- З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
Дякую!Andriy писав:Олесю, коли створюється нова тема внизу є вкладка «Створити опитування».
Я зредагував ваше перше повідомлення додавши опитування, щоправда заголовок опитування обмежений 100 символами, тож довелося вкорочувати.
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
трохи мене дивує створення опитування щодо окремого слова, ну але вже що ж.
Висловюю свою посильну думку.
З Merriam-Webster
Simple Definition of maverick
a person who refuses to follow the customs or rules of a group/особа, що відмовляється іти за звичаями чи правилами групи
Full Definition of maverick
1. 1 : an unbranded range animal; especially : a motherless calf
2. 2 : an independent individual who does not go along with a group or party/незалежна людина, яка не йде разом з групою або партією
З Free Dictijnary
n.
1. A person who shows independence of thought and action, especially by refusing to adhere to the policies of a group to which he or she belongs/особа , яка виявляє незалежність думки і дії, особливо, відмовляючись дотримуватися політики групи, до якої вона належить.
2. An unbranded range animal, especially a calf that has become separated from its mother, traditionally considered the property of the first person who brands it.
adj.
Characterized by or displaying independence of thought and action: maverick politicians; a maverick decision/Характеризується або проявляє незалежність думки і дії
відомий фільм «Maverick» переклали, до речі, «Маверік».
ДИВА́К, а, чол. Той, хто своєю поведінкою і вчинками викликає здивування.
ВІЛЬНОДУ́МЕЦЬ, мця, чол. Людина, якій властиве вільнодумство.
ВІЛЬНОДУ́М, а, чол. Те саме, що вільнодумець. Англійською – freethinker
ІНАКОДУ́МЕЦЬ, мця, чол., книжн. Той, хто дотримується не таких поглядів, як усі інші.
Дивак – дуже широке поняття. Сусідка сказала вам «добрий день», замість традиційно тричі плюнути через ліве плече, теж попаде в розділ дивачок. Моментально. А з другого боку, в звичайній мові люди схиляються до буденних слів, а не кованих, хіба що тре’ зіронізувати. І в цьому сенсі у "дивака" перевага. Але тут ідеться про людей, які не йдуть проти течії. Їхні теорії не йшли в розріз. Вони просто не пливли за течією. Усі кинулися в квантову механіку, Гамов, уже маючи низку праць, ставши наймолодшим членкором АН СРСР, відомим у світі тощо, вирішує перейти в іншу галузь, практично тера інкогніто. Це люди, що не йдуть з усіма. Тут на першому місці незалежність. А прийти босим на лекції – це другорядне. Усі запропоновані варіянти хибують на вади, але як не буде ліпшого, то хай уже «диваки». Хоч на мене це швидше «вільняки» – не прив’язані до моди, тенденцій тощо.
Наприклад, Ю.І. Лісневський, «біограф» Гамова, перекладач його «My World Line:An Informal Autobiograph» до «вільняків» не належить. Гамов пише: «The fact is that, according to some old documents which are now hopelessly lost, one of my paternal forebears was an officer in the Imperial Russian Army and was sent from St. Petersburg (now Lenengrad) sometime early in the eighteenth century to liquidate the unruly Zaporozhets, Cossacks who lived on the Dnieper River islands between its rapids (porogs) and the Black Sea and formed a shield for the mother country by robbing and fighting Persians and Turks».
Лісневський: «Дело в том, что согласно некоторым старым документам, которые теперь безнадежно утеряны, один из моих отцовских предков был офицером императорской русской армии и был послан из Санкт-Петербурга (теперь Ленинграда) когда-то в начале восемнадцатого века для усмирения беспокойного Запорожья, казаки которого жили на островах Днепра между его порогами и Черным морем и образовывали щит для остальной России, воюя с персами и турками и грабя их». Правда, і до «диваків» з таким зміщенням акцентів він теж не належить. Нас принаймні таке вже не дивує. Точно не маверік
Висловюю свою посильну думку.
З Merriam-Webster
Simple Definition of maverick
a person who refuses to follow the customs or rules of a group/особа, що відмовляється іти за звичаями чи правилами групи
Full Definition of maverick
1. 1 : an unbranded range animal; especially : a motherless calf
2. 2 : an independent individual who does not go along with a group or party/незалежна людина, яка не йде разом з групою або партією
З Free Dictijnary
n.
1. A person who shows independence of thought and action, especially by refusing to adhere to the policies of a group to which he or she belongs/особа , яка виявляє незалежність думки і дії, особливо, відмовляючись дотримуватися політики групи, до якої вона належить.
2. An unbranded range animal, especially a calf that has become separated from its mother, traditionally considered the property of the first person who brands it.
adj.
Characterized by or displaying independence of thought and action: maverick politicians; a maverick decision/Характеризується або проявляє незалежність думки і дії
відомий фільм «Maverick» переклали, до речі, «Маверік».
ДИВА́К, а, чол. Той, хто своєю поведінкою і вчинками викликає здивування.
ВІЛЬНОДУ́МЕЦЬ, мця, чол. Людина, якій властиве вільнодумство.
ВІЛЬНОДУ́М, а, чол. Те саме, що вільнодумець. Англійською – freethinker
ІНАКОДУ́МЕЦЬ, мця, чол., книжн. Той, хто дотримується не таких поглядів, як усі інші.
Дивак – дуже широке поняття. Сусідка сказала вам «добрий день», замість традиційно тричі плюнути через ліве плече, теж попаде в розділ дивачок. Моментально. А з другого боку, в звичайній мові люди схиляються до буденних слів, а не кованих, хіба що тре’ зіронізувати. І в цьому сенсі у "дивака" перевага. Але тут ідеться про людей, які не йдуть проти течії. Їхні теорії не йшли в розріз. Вони просто не пливли за течією. Усі кинулися в квантову механіку, Гамов, уже маючи низку праць, ставши наймолодшим членкором АН СРСР, відомим у світі тощо, вирішує перейти в іншу галузь, практично тера інкогніто. Це люди, що не йдуть з усіма. Тут на першому місці незалежність. А прийти босим на лекції – це другорядне. Усі запропоновані варіянти хибують на вади, але як не буде ліпшого, то хай уже «диваки». Хоч на мене це швидше «вільняки» – не прив’язані до моди, тенденцій тощо.
Наприклад, Ю.І. Лісневський, «біограф» Гамова, перекладач його «My World Line:An Informal Autobiograph» до «вільняків» не належить. Гамов пише: «The fact is that, according to some old documents which are now hopelessly lost, one of my paternal forebears was an officer in the Imperial Russian Army and was sent from St. Petersburg (now Lenengrad) sometime early in the eighteenth century to liquidate the unruly Zaporozhets, Cossacks who lived on the Dnieper River islands between its rapids (porogs) and the Black Sea and formed a shield for the mother country by robbing and fighting Persians and Turks».
Лісневський: «Дело в том, что согласно некоторым старым документам, которые теперь безнадежно утеряны, один из моих отцовских предков был офицером императорской русской армии и был послан из Санкт-Петербурга (теперь Ленинграда) когда-то в начале восемнадцатого века для усмирения беспокойного Запорожья, казаки которого жили на островах Днепра между его порогами и Черным морем и образовывали щит для остальной России, воюя с персами и турками и грабя их». Правда, і до «диваків» з таким зміщенням акцентів він теж не належить. Нас принаймні таке вже не дивує. Точно не маверік
-
- Повідомлень: 23
- З нами з: Вів жовтня 25, 2011 11:05 am
- Звідки: Львів
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
Вітаю! Нижче подаю переклад 24 розділу. А в наступному дописі - три словосполуки до обговорення. Заздалегідь дякую за коментарі!
24 Гра Гамова
За рідкісними винятками, теоретики мусять сприймати світ таким, як його змальовують їм спостерігачі.
Коментар Стівена Вайнберґа щодо Айнштайнового рішення 1917 року припустити, що Всесвіт – стаціонарний.
Якщо Джо в середині 1920-х навчався теорії відносності в Фрідмана, то Жорж Леметр опановував її під наставництвом сера Артура Едінґтона. На десять років старший за Джо, бельгієць Леметр майже п’ять років провоював у Першій світовій війні, а потім нарешті зміг продовжити вивчати математику й фізику в Левенському католицькому університеті. Тяжко вражений участю у війні, Леметр вирішив паралельно з точними науками вивчати ще й богослов’я. У 1923, здобувши сан католицького священика, він поїхав на рік вивчати астрономію в англійському Кембриджі, а тоді ще на рік – у Кембридж, що в штаті Масачусетс.
Повернувшись до Левена, Леметр почав переглядати Айнштайнові рівняння. Не здогадуючись про Фрідманові дослідження, він невдовзі сам дійшов тих же висновків, але маючи, на відміну від росіянина, експертні знання в галузі астрономії, він створив за допомогою цих розв’язків справжню космологічну модель, яка враховувала вплив проміння і відображала здогади, до яких підштовхували нові дані. Втім результати свого дослідження він опублікував у маловідомому журналі «Анали наукового товариства Брюселя» (Annales de la Societe Scientifique de Bruxelles) й майже не доклав зусиль до того, щоб поширити свою статтю серед зацікавленої спільноти, так що його праця – принаймні спочатку – не мала жодного резонансу. Проте нові експериментальні дані все змінили.
Впродовж століття було відомо, що зорі випускають проміння на частотах, характерних для їхнього складу. Та близько 1910 року астроном Весто Слайфер, використовуючи телескоп в обсерваторії Ловела, що в Аризоні, помітив, що спостережувані частоти віддаленіших зір виглядають трішки зміщеними в бік червоного кінця спектра. Одним із можливих тлумачень було те, що ті зорі віддалялися від Землі. Було відомо, що такий рух спричиняє зсув у бік червоного, проте зміщення було незначне, й Слайферові не хотілося квапитися з такими серйозними висновками.
Десь у той же час астрономка Генрієта Лівіт перша почала досліджувати клас яскравих пульсівних зір, знаних як цефеїди (кефеїди). Закінчивши 1892 року Редкліфський коледж, який на ту пору називався Товариством академічної освіти для жінок, Лівіт дістала працю в обсерваторії Гарвардського коледжу, де аналізувала фотопластинки з зображеннями нічного неба. Пропонуючи їй цю роботу, директор обсерваторії похвалив її сумлінність: «Ваша праця така якісна, що я охоче платитиму тридцять центів за годину, хоча зазвичай ми платимо двадцять п’ять». За багато років ретельного аналізу Лівіт дійшла висновку, що між періодом пульсування цефеїд і їхньою світністю – кількістю світла, що вони випускають за одну секунду – є кореляція. Відтак цефеїди стали вкрай важливими інструментами для астрономів; їх почали вважати «стандартними свічками» – зорями, чия яскравість калібрує їхню відстань від Землі.
Усі ці висновки наприкінці 1920-х років об’єднав докупи Едвін Габл, головний спостерігач у новозбудованій обсерваторії Маунт-Вілсон, що в Каліфорнії. На той час тамтешній телескоп був найпотужніший у світі. Під час дослідження, що досі вважається ключовим у космології, Габл поєднав висновок Лівіт про використання цефеїд як стандартних свічок[це тре’ обговорити] із Слайферовим визначенням червоних зсувів, використавши при цьому кращі й вичерпніші дані, ніж досі вдавалося дістати будь-кому з астрономів. 1929 року він оголосив свій висновок: між відстанню від зорі до Землі й зсувом частоти світла, що його вона випускає, в червоний бік, є лінійне співвідношення. Через те що зсув частоти змінюється прямо пропорційно до швидкості, Габл, по суті, стверджував, що швидкість зорі відносно Землі, v, прямо пропорційна відстані до неї, d. Це можна записати як: v=Hd; де H – Габлова константа.
Докази підтверджують загальноприйняте припущення про те, що в масштабах дуже великих відстаней, зазвичай значно більших за розмір галактики, космос є водночас однорідний та ізотропний; іншими словами, жодна точка чи напрям не відрізняється від іншої/іншого. Тоді просте обчислення доводить, що єдиний висновок, який випливає із Габлового твердження про співвідношення між зоревою швидкістю й відстанню, – це те, що кожна точка у Всесвіті віддаляється від усякої іншої точки. Іншими словами, сам космос розширюється.
Висновок звучав разюче, а Габл був не тільки талановитий астроном, а й неабиякий майстер слова. Високий, вродливий, добре збудований, він здобув стипендію Родса, склав адвокатські іспити й швидко дослужився до звання майора американського війська, воюючи в Першій світовій. Чимало ночей у 1920-х – 1930-х роках Габл провів наодинці з телескопом у обсерваторії Маунт-Вілсон, але поза тим він чувся мов риба в воді в лос-анджелеському товаристві, легко знаходячи спільну мову з голівудськими зірками. 1937 року церемонія нагородження преміями Американської академії кінематографічних мистецтв розпочалася з того, що президент академії, славетний кінорежисер Френк Капра сказав, що хоче найперше познайомити глядачів із найзнаменитішим сучасним астрономом; він попросив Габла підвестися, і той стояв у світлі прожекторів під зливою бурхливих оплесків.
У 1930 році колеги-астрономи не так сліпо обожнювали Габла, як Голівуд, але його працями все ж захоплювалися. Сер Артур Едінґтон, провідний британський астроном, виступив 10 січня 1930 року на засіданні Королівського астрономічного товариства й виголосив палку промову проти стаціонарної моделі Всесвіту.
Айнштайн не забарився з відповіддю. Йому ніколи не подобалася космологічна константа, яка начебто вносила певну довільність у красу його рівнянь загальної теорії відносності. Він вставив її тільки тому, що припускав, нібито Всесвіт стаціонарний. Після висновку Габла потреба в ній зникла. 1931 року Айнштайн опублікував статтю, в якій радив позбутися константи й користуватися розв’язками його рівнянь, що їх запропонували Фрідман і Леметр. Під час засідання у Прінстоні в часи Другої світової війни Айнштайн сказав Джо фразу, яку пізніше дуже часто цитували – він зізнався, що введення космологічної константи було «найбільшою помилкою, яку він зробив у своєму житті».
За іронією долі, нові докази, про які ми поговоримо трохи пізніше, вказують на те, що космологічна константа таки має бути, хоч її значення кардинально відрізняється від того, яке розглядав Айнштайн. Тут мені видається слушним коментар Стівена Вайнберґа на цю тему. Він сказав:
«Не думаю, що Айнштайнове припущення про те, що Всесвіт стаціонарний, варто вважати аргументом проти нього. За рідкісними винятками, теоретики мусять сприймати світ таким, як його змальовують їм спостерігачі. Зважаючи на те, що в 1917 році були відносно малі спостережувані швидкості зір, важко було не припустити, що Всесвіт стаціонарний».
Відмова від поняття про стаціонарний Всесвіт схвилювала громадськість. Якщо Всесвіт справді розширюється, то хіба не логічно поцікавитися, з чого ж він почався і що відбувалося до того моменту? Як католицький священик, Леметр – поважний чоловік в окулярах – опинився у самісінькому центрі бурі, якої він волів би уникнути. Це ще не раз відбуватиметься з ним у подальші роки, коли він – як член, а згодом президент Папської академії наук – муситиме бути науковим речником і висловлювати позицію католицької церкви щодо космології. Обачно намагаючись не змішувати науку й релігію, Леметр сказав: «Думка про те, що коли вони (автори/записувачі Біблії [це тре’ обговорити]) мали рацію щодо вчення про безсмертя й спасіння, то й мусять мати рацію щодо всього іншого – це не більш як помилкове уявлення людей, які не до кінця розуміють, навіщо людству дана Біблія».
Леметр силкувався не вплутатись у релігійні суперечки, наголошуючи на різниці між початком і створенням – тонкій різниці, яку збагнули далеко не всі. Однак припущень про початок Всесвіту він не цурався. 1931 року він запропонував модель із так званим первісним атомом, який позначав чіткий початок Всесвіту. А після нього – невпинне розширення, швидке після першої миті й менш стрімке опісля, що узгоджувалося із Габловими даними.
Леметрова модель – перший приклад того, що ми тепер називаємо всесвітом Великого вибуху, себто Всесвітом із визначеним початком. Через це дехто називав його батьком космології Великого вибуху, хоча зазвичай цим титулом величають Георгія Гамова. Але ж Джо почав працювати над цією темою не раніше, як за п'ятнадцять років – чому ж так? Причин багато, однак найголовніша з них та, що Леметр лише побіжно згадує про поняття первісного атома. Натомість Джо проаналізував подробиці того, що відбувається на початковому етапі існування Всесвіту, перед тим, як утворюються зорі й планети, ба навіть до появи атомів. Він дослідив, які ядерні реакції відбуваються, які наслідки та ймовірні результати матиме розширення. Джо поєднав знання космології, загальної теорії відносності та ядерної фізики. Таким чином він перший висунув обґрунтовані припущення про те, що насправді відбувається у Всесвіті після першої миті.
Джо не відразу прийшов до цієї теми. Ще навчаючись у Фрідмана, він добре орієнтувався у космології, проте його головною спеціалізацією була ядерна фізика. Та, як я вже казав раніше, в середині 1930-х років Джо хотів облишити цю галузь і знову взятися за «новаторство[це тре’ обговорити]». І ядерні процеси в ядрах зір здалися йому слушною темою. Як сказав Телер, «зореві термоядерні реакції були грою Гамова». І ця гра привела до чималого успіху 1938 року, коли Ганс Бете довів, що Сонце живить ядерний цикл перетворення водню на гелій. Однак питання про те, як утворюються всі інші елементи, залишалося відкритим. Бете наголосив на ньому, чітко заявивши 1939 року, що «в звичайних зорях не можуть формуватися елементи, важчі за гелій». А якщо вони не можуть формуватися в звичайних зорях, то звідки ж вони беруться?
1946 року Джо написав статтю, яка виправдовує його титул «батька космології Великого вибуху». Як і більшість його праць, це поєднання дуже правильних і дуже хибних ідей. І найхибніше твердження – те, що важкі елементи формуються задовго до утворення зір. Згідно з його уявленням, «нейтрони гуртувалися в усе більші й більші нейтронні комплекси, які згодом перетворювалися на різні види атомів». Пізніше детальні розрахунки продемонструють, що це було неможливо. Минуло ще двадцять років, допоки стало зрозуміло, що важкі елементи синтезуються у колапсівному ядрі масивних зір, а тоді викидаються у космос, коли зоря вибухає як наднова – та це вже інша історія.
Дуже правильна ідея, яку пропагував Джо, звучала доволі просто: щоб розрахувати, з якою швидкістю розширяється Всесвіт за таких екстремальних умов як ті, що існували в новонародженому Всесвіті, треба скористатися рівнянням його колишнього наставника Фрідмана; іншими словами, потрібно поєднати ядерну фізику й загальну теорію відносності. У статті 1946 року Джо доходить висновку, що
«в епоху, коли середня густина Всесвіту становила мільйон грамів на кубічний сантиметр, розширення, ймовірно, відбувалося з такою швидкістю, що ця густина всього лиш за одну секунду меншала на порядок».
За словами Джо, ранній Всесвіт розширювався значно швидше, ніж вважалося.
Через цілу низку причин стаття Джо не викликала великого резонансу. Космологічні дослідження тільки зародилися, і займався ними з десяток астрономів, які не зналися на ядерній фізиці. А тих кілька фізиків, які працювали над цією темою, сумнівалися в твердженні Гамова про те, що рівноважні умови не можуть дати відповідей. Чи справді був потрібен первинний вибух? Ба більше, обидві групи науковців вважали, що перші секунди існування Всесвіту були такі несхожі на все, з чим вони досі мали справу, що до них не варто застосовувати нормальні закони фізики. Джо не погоджувався з ними, та його голос був голосом того, хто кличе в пустині. Він любив робити великі розумові стрибки й дивитися, куди вони його приведуть. Інші ж поводилися обачніше й перед тим, як стрибнути, хотіли бачити, де саме приземляться.
24 Гра Гамова
За рідкісними винятками, теоретики мусять сприймати світ таким, як його змальовують їм спостерігачі.
Коментар Стівена Вайнберґа щодо Айнштайнового рішення 1917 року припустити, що Всесвіт – стаціонарний.
Якщо Джо в середині 1920-х навчався теорії відносності в Фрідмана, то Жорж Леметр опановував її під наставництвом сера Артура Едінґтона. На десять років старший за Джо, бельгієць Леметр майже п’ять років провоював у Першій світовій війні, а потім нарешті зміг продовжити вивчати математику й фізику в Левенському католицькому університеті. Тяжко вражений участю у війні, Леметр вирішив паралельно з точними науками вивчати ще й богослов’я. У 1923, здобувши сан католицького священика, він поїхав на рік вивчати астрономію в англійському Кембриджі, а тоді ще на рік – у Кембридж, що в штаті Масачусетс.
Повернувшись до Левена, Леметр почав переглядати Айнштайнові рівняння. Не здогадуючись про Фрідманові дослідження, він невдовзі сам дійшов тих же висновків, але маючи, на відміну від росіянина, експертні знання в галузі астрономії, він створив за допомогою цих розв’язків справжню космологічну модель, яка враховувала вплив проміння і відображала здогади, до яких підштовхували нові дані. Втім результати свого дослідження він опублікував у маловідомому журналі «Анали наукового товариства Брюселя» (Annales de la Societe Scientifique de Bruxelles) й майже не доклав зусиль до того, щоб поширити свою статтю серед зацікавленої спільноти, так що його праця – принаймні спочатку – не мала жодного резонансу. Проте нові експериментальні дані все змінили.
Впродовж століття було відомо, що зорі випускають проміння на частотах, характерних для їхнього складу. Та близько 1910 року астроном Весто Слайфер, використовуючи телескоп в обсерваторії Ловела, що в Аризоні, помітив, що спостережувані частоти віддаленіших зір виглядають трішки зміщеними в бік червоного кінця спектра. Одним із можливих тлумачень було те, що ті зорі віддалялися від Землі. Було відомо, що такий рух спричиняє зсув у бік червоного, проте зміщення було незначне, й Слайферові не хотілося квапитися з такими серйозними висновками.
Десь у той же час астрономка Генрієта Лівіт перша почала досліджувати клас яскравих пульсівних зір, знаних як цефеїди (кефеїди). Закінчивши 1892 року Редкліфський коледж, який на ту пору називався Товариством академічної освіти для жінок, Лівіт дістала працю в обсерваторії Гарвардського коледжу, де аналізувала фотопластинки з зображеннями нічного неба. Пропонуючи їй цю роботу, директор обсерваторії похвалив її сумлінність: «Ваша праця така якісна, що я охоче платитиму тридцять центів за годину, хоча зазвичай ми платимо двадцять п’ять». За багато років ретельного аналізу Лівіт дійшла висновку, що між періодом пульсування цефеїд і їхньою світністю – кількістю світла, що вони випускають за одну секунду – є кореляція. Відтак цефеїди стали вкрай важливими інструментами для астрономів; їх почали вважати «стандартними свічками» – зорями, чия яскравість калібрує їхню відстань від Землі.
Усі ці висновки наприкінці 1920-х років об’єднав докупи Едвін Габл, головний спостерігач у новозбудованій обсерваторії Маунт-Вілсон, що в Каліфорнії. На той час тамтешній телескоп був найпотужніший у світі. Під час дослідження, що досі вважається ключовим у космології, Габл поєднав висновок Лівіт про використання цефеїд як стандартних свічок[це тре’ обговорити] із Слайферовим визначенням червоних зсувів, використавши при цьому кращі й вичерпніші дані, ніж досі вдавалося дістати будь-кому з астрономів. 1929 року він оголосив свій висновок: між відстанню від зорі до Землі й зсувом частоти світла, що його вона випускає, в червоний бік, є лінійне співвідношення. Через те що зсув частоти змінюється прямо пропорційно до швидкості, Габл, по суті, стверджував, що швидкість зорі відносно Землі, v, прямо пропорційна відстані до неї, d. Це можна записати як: v=Hd; де H – Габлова константа.
Докази підтверджують загальноприйняте припущення про те, що в масштабах дуже великих відстаней, зазвичай значно більших за розмір галактики, космос є водночас однорідний та ізотропний; іншими словами, жодна точка чи напрям не відрізняється від іншої/іншого. Тоді просте обчислення доводить, що єдиний висновок, який випливає із Габлового твердження про співвідношення між зоревою швидкістю й відстанню, – це те, що кожна точка у Всесвіті віддаляється від усякої іншої точки. Іншими словами, сам космос розширюється.
Висновок звучав разюче, а Габл був не тільки талановитий астроном, а й неабиякий майстер слова. Високий, вродливий, добре збудований, він здобув стипендію Родса, склав адвокатські іспити й швидко дослужився до звання майора американського війська, воюючи в Першій світовій. Чимало ночей у 1920-х – 1930-х роках Габл провів наодинці з телескопом у обсерваторії Маунт-Вілсон, але поза тим він чувся мов риба в воді в лос-анджелеському товаристві, легко знаходячи спільну мову з голівудськими зірками. 1937 року церемонія нагородження преміями Американської академії кінематографічних мистецтв розпочалася з того, що президент академії, славетний кінорежисер Френк Капра сказав, що хоче найперше познайомити глядачів із найзнаменитішим сучасним астрономом; він попросив Габла підвестися, і той стояв у світлі прожекторів під зливою бурхливих оплесків.
У 1930 році колеги-астрономи не так сліпо обожнювали Габла, як Голівуд, але його працями все ж захоплювалися. Сер Артур Едінґтон, провідний британський астроном, виступив 10 січня 1930 року на засіданні Королівського астрономічного товариства й виголосив палку промову проти стаціонарної моделі Всесвіту.
Айнштайн не забарився з відповіддю. Йому ніколи не подобалася космологічна константа, яка начебто вносила певну довільність у красу його рівнянь загальної теорії відносності. Він вставив її тільки тому, що припускав, нібито Всесвіт стаціонарний. Після висновку Габла потреба в ній зникла. 1931 року Айнштайн опублікував статтю, в якій радив позбутися константи й користуватися розв’язками його рівнянь, що їх запропонували Фрідман і Леметр. Під час засідання у Прінстоні в часи Другої світової війни Айнштайн сказав Джо фразу, яку пізніше дуже часто цитували – він зізнався, що введення космологічної константи було «найбільшою помилкою, яку він зробив у своєму житті».
За іронією долі, нові докази, про які ми поговоримо трохи пізніше, вказують на те, що космологічна константа таки має бути, хоч її значення кардинально відрізняється від того, яке розглядав Айнштайн. Тут мені видається слушним коментар Стівена Вайнберґа на цю тему. Він сказав:
«Не думаю, що Айнштайнове припущення про те, що Всесвіт стаціонарний, варто вважати аргументом проти нього. За рідкісними винятками, теоретики мусять сприймати світ таким, як його змальовують їм спостерігачі. Зважаючи на те, що в 1917 році були відносно малі спостережувані швидкості зір, важко було не припустити, що Всесвіт стаціонарний».
Відмова від поняття про стаціонарний Всесвіт схвилювала громадськість. Якщо Всесвіт справді розширюється, то хіба не логічно поцікавитися, з чого ж він почався і що відбувалося до того моменту? Як католицький священик, Леметр – поважний чоловік в окулярах – опинився у самісінькому центрі бурі, якої він волів би уникнути. Це ще не раз відбуватиметься з ним у подальші роки, коли він – як член, а згодом президент Папської академії наук – муситиме бути науковим речником і висловлювати позицію католицької церкви щодо космології. Обачно намагаючись не змішувати науку й релігію, Леметр сказав: «Думка про те, що коли вони (автори/записувачі Біблії [це тре’ обговорити]) мали рацію щодо вчення про безсмертя й спасіння, то й мусять мати рацію щодо всього іншого – це не більш як помилкове уявлення людей, які не до кінця розуміють, навіщо людству дана Біблія».
Леметр силкувався не вплутатись у релігійні суперечки, наголошуючи на різниці між початком і створенням – тонкій різниці, яку збагнули далеко не всі. Однак припущень про початок Всесвіту він не цурався. 1931 року він запропонував модель із так званим первісним атомом, який позначав чіткий початок Всесвіту. А після нього – невпинне розширення, швидке після першої миті й менш стрімке опісля, що узгоджувалося із Габловими даними.
Леметрова модель – перший приклад того, що ми тепер називаємо всесвітом Великого вибуху, себто Всесвітом із визначеним початком. Через це дехто називав його батьком космології Великого вибуху, хоча зазвичай цим титулом величають Георгія Гамова. Але ж Джо почав працювати над цією темою не раніше, як за п'ятнадцять років – чому ж так? Причин багато, однак найголовніша з них та, що Леметр лише побіжно згадує про поняття первісного атома. Натомість Джо проаналізував подробиці того, що відбувається на початковому етапі існування Всесвіту, перед тим, як утворюються зорі й планети, ба навіть до появи атомів. Він дослідив, які ядерні реакції відбуваються, які наслідки та ймовірні результати матиме розширення. Джо поєднав знання космології, загальної теорії відносності та ядерної фізики. Таким чином він перший висунув обґрунтовані припущення про те, що насправді відбувається у Всесвіті після першої миті.
Джо не відразу прийшов до цієї теми. Ще навчаючись у Фрідмана, він добре орієнтувався у космології, проте його головною спеціалізацією була ядерна фізика. Та, як я вже казав раніше, в середині 1930-х років Джо хотів облишити цю галузь і знову взятися за «новаторство[це тре’ обговорити]». І ядерні процеси в ядрах зір здалися йому слушною темою. Як сказав Телер, «зореві термоядерні реакції були грою Гамова». І ця гра привела до чималого успіху 1938 року, коли Ганс Бете довів, що Сонце живить ядерний цикл перетворення водню на гелій. Однак питання про те, як утворюються всі інші елементи, залишалося відкритим. Бете наголосив на ньому, чітко заявивши 1939 року, що «в звичайних зорях не можуть формуватися елементи, важчі за гелій». А якщо вони не можуть формуватися в звичайних зорях, то звідки ж вони беруться?
1946 року Джо написав статтю, яка виправдовує його титул «батька космології Великого вибуху». Як і більшість його праць, це поєднання дуже правильних і дуже хибних ідей. І найхибніше твердження – те, що важкі елементи формуються задовго до утворення зір. Згідно з його уявленням, «нейтрони гуртувалися в усе більші й більші нейтронні комплекси, які згодом перетворювалися на різні види атомів». Пізніше детальні розрахунки продемонструють, що це було неможливо. Минуло ще двадцять років, допоки стало зрозуміло, що важкі елементи синтезуються у колапсівному ядрі масивних зір, а тоді викидаються у космос, коли зоря вибухає як наднова – та це вже інша історія.
Дуже правильна ідея, яку пропагував Джо, звучала доволі просто: щоб розрахувати, з якою швидкістю розширяється Всесвіт за таких екстремальних умов як ті, що існували в новонародженому Всесвіті, треба скористатися рівнянням його колишнього наставника Фрідмана; іншими словами, потрібно поєднати ядерну фізику й загальну теорію відносності. У статті 1946 року Джо доходить висновку, що
«в епоху, коли середня густина Всесвіту становила мільйон грамів на кубічний сантиметр, розширення, ймовірно, відбувалося з такою швидкістю, що ця густина всього лиш за одну секунду меншала на порядок».
За словами Джо, ранній Всесвіт розширювався значно швидше, ніж вважалося.
Через цілу низку причин стаття Джо не викликала великого резонансу. Космологічні дослідження тільки зародилися, і займався ними з десяток астрономів, які не зналися на ядерній фізиці. А тих кілька фізиків, які працювали над цією темою, сумнівалися в твердженні Гамова про те, що рівноважні умови не можуть дати відповідей. Чи справді був потрібен первинний вибух? Ба більше, обидві групи науковців вважали, що перші секунди існування Всесвіту були такі несхожі на все, з чим вони досі мали справу, що до них не варто застосовувати нормальні закони фізики. Джо не погоджувався з ними, та його голос був голосом того, хто кличе в пустині. Він любив робити великі розумові стрибки й дивитися, куди вони його приведуть. Інші ж поводилися обачніше й перед тим, як стрибнути, хотіли бачити, де саме приземляться.
-
- Повідомлень: 23
- З нами з: Вів жовтня 25, 2011 11:05 am
- Звідки: Львів
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
Ось ці три сполуки потребують обговорення:
1 standard candles, stars whose brightness calibrates their distance from the Earth
Словник e2u подає стандартна/міжнародна свічка.
2 authors of the Bible - автори/записувачі Біблії?
3 pioneering thing, як у реченні: Geo was eager to leave that field and embark again on the pioneering thing.
Я переклала як "новаторство", але, можливо, в когось будуть якісь інші варіанти?
Заздалегідь дякую за коментарі
1 standard candles, stars whose brightness calibrates their distance from the Earth
Словник e2u подає стандартна/міжнародна свічка.
2 authors of the Bible - автори/записувачі Біблії?
3 pioneering thing, як у реченні: Geo was eager to leave that field and embark again on the pioneering thing.
Я переклала як "новаторство", але, можливо, в когось будуть якісь інші варіанти?
Заздалегідь дякую за коментарі
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
я б сказав стандартна свічкаstandard candle, which is an astronomical object that has a known luminosity
(international candle — це кандела)
authors of the Bible - автори Біблії
pioneering thing — дослідження??
Re: Ordinary Geniuses [В РОБОТІ!]
загалом у книжці сполука
the writers of the Bible. вона нейтральна і логічна.
the writers of the Bible. вона нейтральна і логічна.