Яничар

[Анатолій]

Янича́р, -а, чол.
1. У султанській Туреччині до 1826 року — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство.
[1. Реве гарматами Скутара, // Ревуть, лютують вороги; // Козацтво преться без ваги — // І покотились яничари (Тарас Шевченко, «Гамалія»). 2. [Юсуф:] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (Іван Нечуй-Левицький, «Запорожці»).]
// У порівняннях.
[Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар (Петро Дорошко, «Три богатирі»).]
2. перен. Зрадник, що, перекинувшись до чужинців, активно, люто бореться проти свого народу.
[Не підем у яничари, // Проти рідної сім’ї, // Ми не зрадим кров і кости, // Що спочили в цій землі (Василь Ґренджа-Донський, «Не дамо!»). 2. Під сонні пестощі султана // Впивала царгородський чар, // Це ж ти — попівна Роксоляна, // Байстрюча мати яничар! (Євген Маланюк, «Діва-Обида»).]

[lelka]

Друге значення пропоную викласти в однині, бо ж пояснюване слово в однині, і вилучити емоційні активно, люто.

[Анатолій]

Дякую, поправив.

[Анатолій]

Додано.

[Наталя]

пропоную викласти в однині, бо ж пояснюване слово в однині, і вилучити емоційні активно, люто.

А він узяв і вилучив, ага.

[Анатолій]

пропоную викласти в однині, бо ж пояснюване слово в однині, і вилучити емоційні активно, люто.

А він узяв і вилучив, ага.

Дякую. Цієї зауваги не побачив. Поправлено.

[lelka]

Тепер і я дякую

[Наталя]

Які сентименти. )
Усі тут такі дякувальники. Зараз зареву.