Само… Перша частина складних слів, що вказує:
1) на скерованість дії, названої другою частиною слова, на самого себе, напр.: самовинищення, самовисміювання і т. ін.;
2) на здійснення чогось без стороннього впливу, без будь-якої допомоги або мимоволі, напр.: самобальзамування, самовизволення, самовиліковування, самовипромінювання, самовисихання і т. ін.;
3) на те, що щось відбувається автоматично або приводиться в рух механізмом, напр.: самобійний, самовиливний, самовимикальний, самовпсувний і т. ін.;
4) на числівникову конструкцію, що означає особу чи річ із стількома їй подібними, скільки одиниць у названому рядовому числівнику, але без одного, напр.: самотріть, самочетвертий, самодесятий і т. д.*
* Заувага. Конструкція цяя має чималу стилістичну вагу, а саме: що відразу на перший плян висувається певна особа чи річ, що її з котрихось причин хочемо піднести, вирізнити з-поміж інших, а решта — це лише фон для неї. Отже, такий стиліст, як П. Куліш, пише: Зоставсь Виговський серед степу самошість (= сам з п’ятьма. — Ред.) <…> Пор. ще приклади: самодруг, самотріть, самочетвертий, самодесятий, самодвадцятий. <…>
Цієї конструкції вживають (як до стилю) тоді, коли говориться за когось одного чи за щось одно, що на нім уся увага, а решта — при ньому, як другорядне, як фон, додаток. Звичайно замість цієї конструкції вживають «сам (один) з кількома». Тепер коротка іменна форма (само, ніяк. р.) відчувається, як прислівник, отже, відповідає на питання «як?» (як зостався Виговський? — самошість). (О. Синявський, «Порадник української мови»)