Бра’ (бра), невідм., чол., нар., у швидкій мові. Усічення від брате (кличний відмінок слова брат), а також брати (кличний відмінок слова брати).
[1. Дивись, бра, перший раз на своїм віку бачу... що в полі виорують лина (Словник Грінченка). 2. — Вже мені осточортіло тинятись по сахарнях, — промовив Микола. — Ходім, бра, ще на степи (Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»). 3. — Не журися, бра! (Панас Мирний, «Повія»).]
Заувага. Чинний правопис регламентує написання апострофа на позначення роздільності вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного, а також після частки д та ірландської частки о з власними іменами. Водночас апострофом часто позначають усічення слова в розмовній і поетичній мові (така норма є в Проєкті Українського правопису): зара’ (зараз), ма’ (мамо), мо’ (може), одне ’дного (одне одного), ка’е (каже) тощо. Особливо це доречно задля уникнення омонімії: тре (форма від терти) і тре (усічення від треба), ба (усічення від бабо)і ба (вигук на вираження здивування) тощо.
Рекомендуємо вживати апостроф в усічених формах слів, що належать до невідмінюваних частин мови, а також в усічених формах слів у непрямих відмінках, що належать до відмінюваних частин мови.