Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

[Анатолій]

та ну, невже ніколи не чули - дай мені соли, сеї ночи було холодно, встань з постели...

Я ні.

[Кувалда]

і я ні. і з наведеного прикладу, добре видно, чому, зокрема, не варто повертатися до -и. соли і постели - можуть бути і дієсловами.

[Ґалаха]

не варто повертатися до -и. соли і постели - можуть бути і дієсловами.

не згідний. мова не про повернення, а про дозвіл паралельного вжитку. так само, як -ові, у.
наголоси там різні: дай со́ли - не соли́ так сильно.

[Кувалда]

я не помітив, що Ви поставили наголоси в реченні. А доведеться ставити в книжках

[Ґалаха]

нащо? над плавним же ж не ставлять.
Тільки плавній птиці тут роздолля. На тихі озерця випливають з очеретів цілі виводки дичини.
або над матері.

[Кувалда]

власне, оце з -и, як з козацтвом. тобто можна зрозуміти, наприклад, "Маршала козацтва" [перепрошую, за старе фото, Маршал пізніше ще "Золоту Зірку" випиляв], особливо якщо грошенят на "добру справу" можна виточити, але тут нащо повертати колишню норму? Нема питань, коли в якомусь діялекті вона затрималася, то факультативно цілком можна вживати в художніх творах, а от в літературній мові для чого це? Щоб додати ще десяток винятків і ускладнити читво?

[Кувалда]

От приклад: — Бери трохи соли. От що означає це речення?

[Ґалаха]

не норму, а саме отой факультативний, паралельний, вжиток.

[Ґалаха]

От приклад: — Бери трохи соли. От що означає це речення?

хтось просить взяти трохи соли.

[Кувалда]

Коли це стосується художніх творів, де персонажі з тих країв, що и-кають - прийнятно [автор може дотримуватися літературної норми, або ж діялектної], але я це бачу в перекладних творах (і переважно саме в них). Це на кшталт прийти на дипломатичне прийняття в шароварах і жупані. Краси-и-и-во, а головне ж дотримання традицій