Бідні діти

[Кувалда]

Бідні діти
Юрій Винничук
Українські перекладачі взяли приклад з російських і теж запропонували дітям покращення. Жодних лісорубів, які рятують бабусю і дівчинку, в оригіналі нема.
Кілька років тому я вже писав про дитячі видання, які з'являються на Сході України та в Києві і які займаються тихою русифікацією наших діток. Якби у Росії було видано книжку зі словами-покручами, це б однозначно викликало скандал і звинувачення у знущанні над мовою. У нас усе відбувається тихо й мирно. І коли в "Єгиптології" видавництва "Махаон" зустрічається такий персонаж, як "смотритель", то ви можете лише безсило обуритися. Завітавши до будь-якої книгарні, ви побачите просто таки навалу дитячих книжок, перекладених не з оригіналу, а з російської. В основному це стосується казок. І що цікаво: ці переклади зроблені з російської, не зважаючи на те, що вже давно існують переклади з оригіналу. Йдеться про казки Братів Грімм, Андерсена, Гауфа, Гофмана, Кіплінґа, Вайлда і т. д. І якби ж бодай ті переклади були грамотні, а то ж ні. Мова штучна, якась пластмасова, не жива. Складається враження, що дітей навмисне вчать, як розмовляти українською так, аби можна було з цього покепкувати. Окрім знущання над мовою існує ще й цензура. Ні, не справжня. Таких цензорів, які були за совєтів і відповідали за те, аби до видання не прокралися підступні націоналістичні ідеї, нема. Є зате лінь і недбалість. У совєтських виданнях і народні казки, і літературні, навіть класичних авторів, піддавалися цензурі. Будь-які релігійні моменти чи нетолерантні на думку цензорів фрази – усе це старанно вичищалося. Сьогодні ж видавці, передруковуючи ті казки, беруть їх не з першоджерел, хоча і посилаються на них, а відтак подають дітям спотворені тексти. Візьмімо, наприклад, казку Івана Франка "Фарбований лис". Здавалося б – ну що там може бути таке, щоб дітям не варто прочитати. А таки є: в описі базару фраза "жиди шварґочуть". Тобто в академічному виданні не для дітей вона є, а в дитячих виданнях її соромливо прибирають. А в казці про Кирила Кожум'яку не знайдете, як люди дякують Богові за перемогу над змієм. В совєтські часи казки Андерсена підлягали теж цензурі, з них позникали релігійні мотиви. Та епоха проминула, а казки й далі обскубані. Зі "Снігової королева" зник псалом про розквітлі троянди і про маленького Ісусика. В цензурованому варіанті Герда перемагала Снігову королеву любов'ю, стійкістю і завзяттям. А тим часом в оригіналі усе не так. Герда перемагає завдяки тому, що молиться і співає псалми. Казка Андерсена "Русалочка" насправді не про русалку, а про морську панну з риб'ячим хвостом. Русалки, які існують в українському фольклорі, риб'ячого хвоста не мають. Здавалося б, дрібничка, а все ж не відповідає українським уявленням про русалку. Однак казка й далі за російським зразком називається "Русалочка", а не "Морська панна (діва, краля)". Мало кому відомо, що казка про Червону шапочку Шарля Перро насправді має зовсім інше закінчення. Останні фрази виглядають так: "– Бабусю, які у вас великі зуби! – Це щоб тебе з'їсти! І з цими словами злий вовк кинувся на Червону Шапочку і з'їв її". Жодних лісорубів, які рятують бабусю і дівчинку, в оригіналі нема. Це вже російські перекладачі постаралися скрасити казочку, вважаючи, що дітки можуть занадто глибоко перейнятися гіркою долею героїнь. А для цієї шляхетної мети поцупили фінал з казки про "Вовка і семеро козенят". Щасливий кінець маємо і у варіанті Братів Грімм. Українські перекладачі взяли приклад з російських і теж запропонували дітям покращення. У наш час це смішно, коли діти бачать по телевізору різноманітні страшилки. Зокрема мультики "Мертва наречена" або серіал "Ленор. Мертва дівчинка". Ну, в принципі залишки совєтської цензури не велика трагедія. Русалки з хвостами давно уже заполонили екрани телевізорів, і в уявленні дітей вони саме такі. Правда, коли діти виростають, то починають замислюватися, яким же чином той чи інший казковий герой може мати з русалкою палке кохання. Андерсен, передбачивши це, допоміг русалці позбутися хвоста і отримати ноги. Більша трагедія підстерігає нас у підручниках. Не знаю, з якою метою Табачнік узявся за видання нових підручників і чим йому не сподобалися старі. Якісь підозрілі типи понаписували такої маячні, що учителі тепер просто в трансі. У підручниках з математики десятки помилок і не тільки математичних. Чого вартує, скажімо, така задача: "12: 2 = 12". Або твердження "Нерухомих тіл не буває". А ще ж у тих задачах нема нічого українського, там суціль російські імена: баба Кіра, Маша, Даша, Кузя і т. д. Ніде не пропав ще совєтський кумедний "Миша". Там жахлива українська мова, бо багато задач і прикладів поцуплено з російських підручників. А однак Міністерство освіти навіть у вус не дує. Вони й не збираються передруковувати ці браковані підручники, за які заплачено грубі гроші. Та це й не дивно, якщо за деякими підручниками стоїть матінка пана міністра. Взагалі читати українські шкільні підручники – непроста справа. Їхній рівень такий, що закрадається підозра, ніби писані вони були для недорозвинутих дітей минулого сторіччя. Там рідко можна натрапити на якісь нові технології. Згадки про комп'ютер чи мобільний телефон – дивина. Зате зустрічаємо косарів, доярок, комбайнерів, діток, які дбають про хатнє господарство – курей, гусей, свиней. А ще ж там повно примітивних віршиків, які на примітивному рівні пояснюють діткам, що таке рідна мова і що таке Україна. Тобто робиться усе для того, аби надійно відбити бажання будь-коли цікавитися поезією. Чого ж дивуватися, що діти виростають зі стійким небажанням брати книжку в руки і з ненавистю до класиків рідної літератури? Адже їм у підручниках пропонують вивчати не те найкраще, що написали класики, а якраз найслабші твори.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/bidni-diti-313696.html

[Ґалаха]

української хіба не має бути - совіти?

[Кувалда]

є і такий варіянт. совєт – це швидше варваризм, а совіт – простомовне.