Як знайти роботу
Наталка ШЕВЧУК, 13.03.2013
Коли я вчилася на першому курсі, знайшла на якомусь фільмошному сайті оголошення "Потрібні ведучі в треш-проект". Люблю казитись, тож недовго думаючи, записалася на прослуховування.
Одягла якесь незбагненне вбрання, придумала мініатюру. То мав бути монолог "Реклама кетчупу "Валєра", стьобчик на тему експлуатації жіночих принад у рекламі. Я вдавала качка, який спокушає чоловіків купити своїй дружині "Валєру". Псевдосексуально мастилась кетчупом і простогнувала слоган "Ти не жив, якщо не куштував "Валєри". На кастингу було десятків з чотири акторок і модельок, і хоч ноги мала не найдовші, я вірила у свого "Валєру".
Після виступу в мене поцікавились, на який трешняк я б відважилась у кадрі. Відповіла: "Та все, що завгодно. Хіба що російською не заговорю". Не з нелюбові, просто я розмовляю українською.
Мої ненайдовші взяли. Пізніше продюсер казав, що незабутнє враження справила вся моя поява, але та фраза про "не заговорю" їх просто підкорила.
Взяла мовою. За час роботи у проекті засівала гречкою перехожих, імітувала кохання з надувним інопланетянином, виходила на спіритичний контакт із Бобом Марлі, але російською так і не заговорила. У те, що я корінна киянка, повірили тільки, коли принесла паспорт. Пізніше сама займалася підбором людей у творчий проект. Коли приходили західняки чи приїзджі з областей і намагалися говорити російською, знала наперед – з них діла не буде. Закомплексовані.
Ще за кілька років отримала цікаву пропозицію, бо, як пізніше розповідали, з усіх надісланих резюме, моє єдине було українською, і саме це зацікавило.
Мораль сієї байки банальна до непристойності: не закріпачуйтесь, лишайтеся собою. До речі, Боб Марлі чудово розумів мою українську.
Як знайти роботу
Модератор: Анатолій
Re: Як знайти роботу
Не та мова
Северин Наливайко, 09.11.2013
"Родько Виктория Володимирівна", – написала знайома в шапці свого резюме й забезпечила присутнім трохи сміху на вечір.
– А чого ти російською заповнюєш? Раз ми з Полтави, то пиши вже так, щоб усе було по-українськи, – після порції жартів каже її хлопець.
Зав'язалася розмова, як і наскільки впливає мова на успіх у пошуку роботодавця. Вирішили не нависати над Вікою, хай сама вирішує. Але домоглись обіцянки: вона щодня перечитуватиме по одній отриманій від мене статті.
– Все, – кажу хлопцям. – Скоро Україна матиме нову нацючку, – і виношую план нещадного зомбування.
На третій день листування згадую, що розміщував на сайті матеріал київської дописувачки Наталки Шевчук "Як знайти роботу". Авторка зізнавалась, як, закінчивши філологію КНУ Шевченка, пішла на телекастинг. На запитання, чого б вона ніколи не зробила на камеру, відказала: "Ну, хіба що російською не розмовляла б". – "А голою знялась би?" – "Чого ж ні?" Невідомо, друге їх підкупило чи перше, але Наталку взяли. І за якийсь час уже вона добирала нових людей на продакшн. "Не закріпачуйся. Говориш українською вдома? Так і на вулиці ж тебе зрозуміють!", – таким був посил у писанині піврічної давності.
– Ну добре, – каже після цього Вікторія. – Я сьогодні матиму співбесіду. Для експерименту спробую дотриматись української.
За кілька годин телефонує:
– Уявляєш, дзвонять мені ще з одного офіса. Думаю: "Що буде, те буде". Говорю українською. І чую: "О, хорошо, что у вас приличный украинский. Нам как раз такой диктор сейчас нужен".
За кілька днів обговорюємо на одній хаті подробиці, як то воно все так збіглося. І тут озивається один із господарів – інженер-будівельник Валєра:
– О, то, може, й мені переписати резюме українською, а то вже три тижні ніхто не віддзвонює?
Северин Наливайко, 09.11.2013
"Родько Виктория Володимирівна", – написала знайома в шапці свого резюме й забезпечила присутнім трохи сміху на вечір.
– А чого ти російською заповнюєш? Раз ми з Полтави, то пиши вже так, щоб усе було по-українськи, – після порції жартів каже її хлопець.
Зав'язалася розмова, як і наскільки впливає мова на успіх у пошуку роботодавця. Вирішили не нависати над Вікою, хай сама вирішує. Але домоглись обіцянки: вона щодня перечитуватиме по одній отриманій від мене статті.
– Все, – кажу хлопцям. – Скоро Україна матиме нову нацючку, – і виношую план нещадного зомбування.
На третій день листування згадую, що розміщував на сайті матеріал київської дописувачки Наталки Шевчук "Як знайти роботу". Авторка зізнавалась, як, закінчивши філологію КНУ Шевченка, пішла на телекастинг. На запитання, чого б вона ніколи не зробила на камеру, відказала: "Ну, хіба що російською не розмовляла б". – "А голою знялась би?" – "Чого ж ні?" Невідомо, друге їх підкупило чи перше, але Наталку взяли. І за якийсь час уже вона добирала нових людей на продакшн. "Не закріпачуйся. Говориш українською вдома? Так і на вулиці ж тебе зрозуміють!", – таким був посил у писанині піврічної давності.
– Ну добре, – каже після цього Вікторія. – Я сьогодні матиму співбесіду. Для експерименту спробую дотриматись української.
За кілька годин телефонує:
– Уявляєш, дзвонять мені ще з одного офіса. Думаю: "Що буде, те буде". Говорю українською. І чую: "О, хорошо, что у вас приличный украинский. Нам как раз такой диктор сейчас нужен".
За кілька днів обговорюємо на одній хаті подробиці, як то воно все так збіглося. І тут озивається один із господарів – інженер-будівельник Валєра:
– О, то, може, й мені переписати резюме українською, а то вже три тижні ніхто не віддзвонює?