«Гуманітарна» провокація. Кому вигідно?

[Кувалда]

«Гуманітарна» провокація. Кому вигідно?
Олеся Яремчук, 01.11.2013, "День"
21 жовтня на шпальтах австрійського тижневика лівацького спрямування Profil під авторством журналістки Крісти Цьохлінг з’явилася стаття із заголовком «Жиди, кровопивці» («Juden, Blutsauger»), в якій стверджується, що Франко — «палкий антисеміт». Авторка посилається на «докази», наведені Емілем Лангерманном — євреєм українського походження, який ще у 70-х роках разом із сім’єю емігрував до Австрії. Зауважимо, раніше Еміль Лангерманн прославився своїми провокаціями, наприклад, звинуваченням українського письменника Олександра Гавроша в тому, що той на літературному вечорі у Відні пропагував національну нетерпимість до етнічних груп на Закарпатті. Пан Лангерманн переклав німецькою та подав до Віденського магістрату «антисемітські» цитати з творів Франка та закликав демонтувати пам’ятну дошку на стінах Віденського університету. Ось кілька з цитат:

«Франко був тодішнім радикальним націоналістом і палким антисемітом. У своїх віршах він українських селян протиставляв «жадібним» євреям-торгашам».

«Але й комуністи любили Франка. За Йосипа Сталіна його твори були потрактовані як «революційні» (переклад з німецької Любомира Петренка. — Ред). Автор вириває фрази із контексту та подає у вигідному для себе ключі.

Українській службі Deutsche Welle, яка зв’язалася із автором та поцікавилася, чому він ініціював знесення пам’ятних знаків саме зараз, Еміль Лянгерманн відповів, що про існування дошки він дізнався випадково наприкінці 2009 року, бо до цього університету не мав ніякого відношення. На його думку, про антисемітизм Франка «відомо широким єврейським колам». Підтримали ініціативу Лангерманна й кілька організацій, зокрема Єврейська релігійна громада Відня (IKG) та Австрійський комітет Маутгаузена (MKЦ).

Ми зателефонували до магістрату Відня, аби дізнатися деталі справи. У відділі культури нам підтвердили, що звернення від Еміля Лангерманна вони справді отримали, але поки чекають на рішення експертів у Віденському університеті, бо «думка науковців для них є дуже важливою». На питання про дату, коли може бути прийняте рішення, прес-служба поки немає інформації. Нагадаємо, що 24—25 жовтня у Віденському університеті відбувся науковий симпозіум «Іван Франко та єврейське питання в Галичині». Як розповів DW заступник голови Інституту славістики Віденського університету професор Алоїз Вольдан, звинувачення на адресу Франка «сильно перебільшені». Зазначимо, що Вчена Рада Львівського національного університету імені Івана Франка написала звернення до магістрату Відня та ректорату Віденського університету.

«День» звернувся до експертів щодо дискусії, яка так збурила і австрійське, і українське суспільство:

«Я ГОТОВИЙ НАПИСАТИ ЛИСТ НА ЗАХИСТ І ВИКРИТТЯ НАКЛЕПІВ ІСТОРИЧНОГО ХАРАКТЕРУ»

Йосиф ЗІСЕЛЬС, віце-президент Світового єврейського конгресу, єврейський громадський діяч України:

— Стаття та звернення Еміля Лангерманна має провокативний характер і я не думаю, що вона може реально на щось вплинути. Адже йдеться про людину, яка не є «володарем думок». Я фізик-теоретик, не гуманітарій, тому не можу судити про Франка. Але давайте дивитися ширше. Багато письменників та поетів другої половини ХІХ століття та початку ХХ є неоднозначними та складними. Якщо їх розглядати під кутом, який обирає Лангерманн, то у багатьох видатних особистостей можна знайти висловлювання на рівні культурного коду християнської свідомості того часу, якому характерні моменти антисемітизму. Вони виправдані політикою царської влади, імперськими силами, міфічним протистоянням євреїв та християн і т.д. Багато хто був у полоні цієї ідеї, частково Шевченко, Достоєвський. Проте це видатний гуманітарії, поети та письменники, яких не можна характеризували лише за цими культурними кодами.

Тут головною є творча спадщина, яка вивела цих людей на вершину гуманітарно-інтелектуальної думки свого часу. Розмови про Франка-антисеміта — спекуляція. Цілком ймовірно, що хтось особистостей того часу так висловлювався. Ну і що? Все, що вони зробили за своє життя для формування інтелектуального середовища, донесення до людей гуманітарних цінностей перевищують окремі висловлювання та настрої. Що ж мені тепер Достоєвського не поважати, якщо він в побуті і частково в творчості негативно характеризував євреїв? Це ж просто абсурд.

Справа в тім, що Франко дуже вплинув на українську національну свідомість, до якої я відношусь з великою повагою. Навіть якщо можна повиривати з контексту його величезного зібрання творів фрази, що негативно характеризують євреїв, я цього робити не збираюсь. Франко залишається видатним українцем, який сприяв творенню та зміцненню української нації. Я не впевнений, чи має бути якась реакція єврейської общини на такі безглузді публікації. Якщо справа зайде далеко і почне набирати оборотів, а муніципалітет Відня почне серйозно розглядати це питання, я впевнений, що частина єврейської общини візьме слово. Ми маємо що заперечити. Від імені наших організацій я готовий написати лист на захист і викриття різних інсинуацій та наклепів історичного характеру. Але я не думаю, що у Відні дозволять демонтувати пам’ятки про Івана Франка. Я не вірю, що цей процес може закінчитися такою ганьбою для цивілізованої Європи.

«УСІ ПИТАННЯ ПРО АНТИСЕМІТИЗМ МИ ЗНІМЕМО, КОЛИ ЗВЕРНЕМОСЬ ДО ПОЕМИ «МОЙСЕЙ»

Микола ЛЕГКИЙ, завідувач відділу франкознавства, старший науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України:

— Ця стаття, без сумніву, є провокативною. Інакше чому Лангерманн не висловлював своїх здогадів про так званий «антисемітизм» Івана Франка у 1993 році, коли на фасаді Віденського університету встановлювали пам’ятну дошку, 1999 року, коли у Відні відкривали пам’ятник українському письменнику? Чому цей виступ був саме тепер – напередодні підписання Угоди про Асоціації з ЄС у Вільнюсі? Щоб знову кинути на Україну та одного з її духовних лідерів тінь антисемітизму, ксефонофобії і т.д. Ця стаття, як і міркування самого Лангермана, базується на абсолютному незнанні ранкової творчості, на вирваних із контексту цитат. Вона написана для того, аби збурити публіку.

По-перше, в жодному із творів Франка я не знайшов вислову «жиди, кровопивці», як названа стаття. Навіть вустами своїм персонажів Франко не висловлює таких міркувань та осудів.

По-друге, Франко не міг бути байдужим до тих євреїв-визискувачів, які справді ставилися до українців (коли йшлося про Бориславські видобутки), із зневагою, хитрістю та підступом, намагаючись їх обдурити. Але з іншого боку, можемо навести багато прикладів із художніх творів Франка, де він до євреїв ставиться зовсім по-іншому – тепло. На моє глибоке переконання (і не тільки на моє), мегаідеєю творчості Франка є філантропія, тобто любов до людини. Людини скривдженої життєвими обставинами, знівеченої, котра потребує якоїсь допомоги, не залежно від національної приналежності. І з таким підходом Франко ставиться до багатьох євреїв.

Франко виводить образ єврея Вагмана у романі «Перехресні стежки», який втрачає свого єдиного сина із вини польської шляхти і тримає їх в руках, таким чином, мстить польській шляхті. Але при цьому він допомагає головному персонажеві роману адвокатові - Рафаловичу. Вагман у романі «Перехресні стежки» має свій погляд на єврейське питання в Україні та Галичині. Він вважає, що євреї, як меншина у Галичині, повинні стояти не на позиції нації вищої, а нації також пригнобленої, зокрема, в Україні. І він переконує в цьому іншого персонажа роману – теж єврея, бургомістра.

Всі питання про антисемітизм ми знімемо, коли звернемось до поеми Івана Франка «Мойсей». Взірцем народного провідника він побачив саме Мойсея. Франко дивився на міжнаціональні стосунки в Галичині між українцями та євреями, між українцями та поляками, між поляками та євреями значно глибше, намагався зрозуміти суть конкретної людини, навіть соціуму. Він оцінював їх як з точки зору міжособистісних стосунків, так і міжсоціальних. Франкові було дуже важливо показати людину в певних конкретних обставинах, не залежно від національної приналежності. Про це говорить й образ відомого персонажа повісті Франка «Boa constrictor» Германа Гольдкремера.

Підстав звинувачувати Франка в антисемітизмі – немає.

«НАВІТЬ ЧЕРЕЗ 120 РОКІВ ПІСЛЯ ЗАХИСТУ ІВАНОМ ФРАНКОМ ДИСЕРТАЦІЇ У ВІДЕНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ЛИШЕ ДУЖЕ МАЛУ ЧАСТКУ ЙОГО ТВОРІВ БУЛО ПЕРЕКЛАДЕНО НІМЕЦЬКОЮ»

Вольф Дітріх ХАЙМ, посол Австрійської Республіки в Україні:

— Інститутом славістики Віденського університету разом з міжпрофільним докторантським колегіумом «Австрійська Галичина та її історична спадщина» 24-го жовтня 2013 року було організовано наукову конференцію високого рівня на тему «Іван Франко та єврейське питання у Галичині», до участі в якій було запрошено передусім істориків, мовознавців і літературознавців з Європи, Північної Америки, Ізраїлю, а також кількох вчених з України.

В ході цієї конференції з наукової точки зору було досліджено складний і масштабний доробок Івана Франка — в усіх його суперечливостях і окремих фрагментах, що варті критики, у його цілісності та в історичному контексті. Це вбачається тим більше важливим, що навіть через 120 років після захисту Іваном Франком дисертації у Віденському університеті лише дуже малу частку його творів було перекладено німецькою або англійською мовами.

Що ж до згаданої статті, яка вийшла з цієї тематики в австрійському тижневику «Profil», я, окрім цього, хотів би зауважити таке: в Австрії — так само як і в Україні — діє принцип свободи преси. Тому питання, чи підхопить той чи інший часопис певну тему (у даному випадку — скаргу пана Ланґерманна до Віденського магістрату), та яким чином він це зробить, вирішує виключно його редакція. Розуміється, усі критично налаштовані читачі мають можливість висловити свою думку/критику з приводу тих чи інших повідомлень, наприклад, у формі листа читача або ж в листі до редакції. Якщо у повідомленні було перевищено встановлені законом межі, то тоді, звичайно, існує можливість у будь-який час також звернутися з позовом до незалежних австрійських судів.

ЗВЕРНЕННЯ

Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка до магістрату Відня, ректорату Віденського університету та посольства України в Австрії

Нещодавно інформаційний простір України сколихнули новини із Відня, де «небайдужий» громадянин Еміль Лянґерманн звернувся до місцевого магістрату із «доказами» антисемітизму видатного українського письменника Івана Франка і проханням демонтувати всі знаки пошанування цієї визначної постаті в австрійській столиці. Зі схожим клопотанням «поборник правди» звернувся до декана філологічного факультету Віденського університету, вимагаючи знищити пам’ятну дошку на честь людини світової слави. З цього приводу 24-25 жовтня в Інституті славістики Віденського університету відбулася конференція «Іван Франко та єврейське питання у Галичині», у роботі якої взяли участь україністи з різних країн. Вважаємо своїм моральним обов’язком звернутися до наших австрійських колег із відкритим листом і висловити низку міркувань з приводу ситуації, що склалася.

Іван Франко нікого не сприймав крізь призму національної приналежності, його передусім цікавило людське у людині, «божеське у людськім дусі». Недаремно ж він у статті «Мої знайомі жиди» писав: «…я завжди старався в жидові, так само як в змальованому мною українцеві, полякові, циганові, бачити й малювати людину й тільки людину». Наскрізною світоглядно-філософською ідеєю, яка пронизує художній і науковий дискурс українського генія, була ідея філантропії. Слова найбільшого пошанування Франко знаходив для людей відвертих, щирих, правдивих, та, водночас, не шкодував гострого слова для осіб безхарактерних, корисливих, зрадливих. Серед представників різних націй на життєвому шляху Франка траплялися негідники, і він, як людина зі загостреним почуттям справедливості, нестримним бажанням зробити світ хоч трішки кращим, не мовчав, а рішуче і гостро викривав хиби окремих людей і суспільства загалом, аби вберегти майбутні покоління європейців від «звиродніння», цілковитої моральної деградації. У «непідхлібних» висловлюваннях про осіб скомпрометованих, Іван Франко жодного разу не робив узагальнень щодо етнічної маркованості певних їхніх хиб, або ж національної зумовленості негідної поведінки. Іван Франко постійно будував «золоті мости порозуміння» між різними народами. Саме він заклав міцний фундамент для порозуміння і толерації між українцями та євреями, адже намагався ознайомити українську суспільність із найкращими культурними здобутками цього етносу (згадаймо хоча б Франків поетичний цикл «Жидівські мелодії», глибокопсихологічне оповідання «До світла», численні звернення до уснословесних творів єврейського народу, віртуозно виконані переклади єврейської поезії Вольфа Еренкранца-Збаразького, з теплотою написаний публіцистичний нарис «Мої знайомі жиди» тощо). Для того, хто хоча б побіжно ознайомився з велегранним творчим доробком українського письменника, щонайменше дивними видаються безглузді та вкрай настирливі твердження про Франків «запальний антисемітизм». Штучне, витягнене з запорошеної шухляди пережитих фобій, невміло підшите білими нитками цитат, вирваних із контексту ранніх художніх полотен митця, переконування в ненависті до євреїв автора шедевральної філософської поеми «Мойсей» для кожної мислячої людини видається відвертою провокацією або ж свідомим посяганням на одну з найбільших святинь національного духу українства, недолугою компрометацією символа України у світі.

З’являються люди, які своїм упередженим досвідом «читання» Івана Франка намагаються нав’язувати суспільству власні необґрунтовані рефлексії на тему зумисне надуману. Ми переконані, що наші австрійські колеги, які послідовно засвідчували повагу до життєвого подвигу великого українця і великого європейця – Івана Франка, не зважатимуть на особисту амбіцію людини упередженої.

Зводити велегранність спадщини Івана Франка до тіснозорого вишукування наперед сформульованих тез – неприйнятна практика у міжкультурному діалозі Вона засвідчує лише неповагу до адресата (а ним, гадається, є все українське суспільство) і очевидне, свідоме бажання розминутися з істиною заради задоволення непогамованих особистих амбіцій.

Дуже прикро, що в сучасному світі знаходиться інформаційний простір для провокативних заяв, які аж ніяк не сприяють міжнаціональному порозумінню, міжетнічній консолідації. Не менш прикро й те, що для надуманої загостреної конфронтації використовують ім’я Івана Франка – одного із апостолів української нації. Прикро й те, що до штучно спровокованого антагонізму між українцями та євреями намагаються втягнути й австрійську сторону і чужими руками завдати великої кривди українському народові. Переконані, що виважені рішення Віденського магістрату та академічної громади Віденського університету випливатимуть із «безпристрасного вистудіювання фактів», і жодним чином не базуватимуться на підтасованій «аргументації» п. Лянґерманна, який чіпляє жупел антисеміта на людину, що своєю колосальною художньою, науковою, науково-публіцистичною працею та політичною діяльністю відкривала Україну Європі, а Європу – Україні.

Академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка, пам’ятаючи прихильність віденської еліти до великого сина України під час його підготовки до докторату «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія», щиро сподівається, що почуття справедливості і поваги до людини, яких завжди дотримувалася громада Відня, стануть визначальними мотивами у формулюванні остаточної відповіді на провокативне «антинаукове» питання і, гадаємо, назавше відіб’є охоту шукачам сенсацій провадити свій непевний шлях.

Від імені Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка:

Василь ВИСОЧАНСЬКИЙ, заступник голови Вченої Ради Львівського національного університету ім. Івана Франка, професор

Підтримуємо звернення Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка:

Іван ВАКАРЧУК, Герой України, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка

Роман ІВАНИЧУК, Герой України, почесний доктор Львівського національного університету ім. І. Франка

Ігор КАЛИНЕЦЬ, почесний доктор Львівського національного університету ім. І. Франка

Михайло ГОЛУБЕЦЬ, академік НАН України, почесний доктор Львівського національного університету ім. І. Франка

Святослав ПИЛИПЧУК, директор Інституту франкознавства Львівського національного університету ім. І.Франка

[Кувалда]

І власне до статіт коментар
Dmitry Bezruk 5 days ago 14:43
Хочу одразу наголосити, що не маю на меті образити почуття будь-якої громади, чи товариства. Текст, що його додано нижче, - реакція на перші повідомлення, що не могли не привернути мою увагу. Проте я утримався від публікації, розуміючи усю безперспективність цієї "справи"...
Промовчав я і в друге, та, що сподівання мої на безперспективність цієї профанації не справдились, мушу висловити своє бачення цієї "ситуації"...

01.11.2013р.

Дивує людське невігластво. Питання навіть не в тому, як ставився І.Франко до євреїв, - питання в тому, як далеко з таким підходом до справи можна зайти...
Чи усвідомлює виходець з Одеси Еміль Лянґерманн, які наслідки можуть мати його "благі" прагнення для майбутнього. Зокрема майбутнього євреїв в Україні. Для багатьох такий перебіг подій жодної перспективи порозуміння не несе...
Якщо оперувати цитатами вирваними з тексту, та шукати не єднання, а розбрату, то ми ще не до такого добалакаємось... ДО ПРИКЛАДУ, посилаючись на Старий Заповіт (Тору), (не беручи до уваги історичного контексту), можна стверджувати, що Мойсей є ідейним «батьком» та «натхненником» геноциду як такого, бо в цих книгах історично змальовано, як він спонукає до вбивства жінок та дітей інших малих племен-народів під час виходу з Єгипту. І хоча з релігійної точки зору будь-яке «дійство» може бути виправдане зацікавленою стороною посиланням на «волю Божу», проте суто історичний аналіз жодних інших тлумачень не залишає, - за бажання можна і Мойсея виставити на суд людський фігурою тієї ж «якості», що і А.Гітлер чи І.Сталін. Саме так, - за бажання можна до будь-чого добалакатись, чи «дослідитись». Проте має ж бути межа абсурду…


Прагнення пана Еміля Лянґерманна є небезпечними, - з огляду на наслідки таких «висновків», бо щастя ані євреям, ані іншим спільнотам не додасть…
Хочеться запитати, чи мають сенс упереджені дослідження окремих постатей (серед будь-якого народу) у пошуках того, що без сумніву призведе до зростання ворожнечі та ненависті; призведе до неконтрольованої реакції взаємних звинувачень, що з них прийде біда до людей, котрі нічого спільного з тими «дебатами» не мають.
І ще хочеться запитати, кому взагалі «таке» на думку спало і що «воно» собі на меті має… З історії відомо, що саме на ворожнечі та ненависті заробляються статки ціною людської крові, а що тих статків у представників єврейської світової громади вдосталь, то чи саме не їм варто турбуватися, аби таких провокативних «досліджень» не було. Ані у Відні, ані будь де…

Сподіваюсь, що усім причетним до цього ганебного «дійства» стане розуму та натхнення пояснити пану Емілю Лянґерманну, що навряд чи … увертюра П.І.Чайковського «1812» є підставою для того, аби творчість російського композитора не вивчалась та не надихала нащадків Бонапарта у сьогоденні…