Поетичні переклади з російської

[Ксандер]

Шановне панство, давно пишу власні поезії, та минулого року опосіла мене думка взятися за переклад творчости Ігоря-Північанина (Сєвєряніна) (а там як Бог дасть), бо знайдені в мережі кілька перекладів мене аж ніяк не вдовольнили, а більше, як вони є, знайти не вдалося. До вашої уваги пропоную наразі дві, хоч перекладів є більше, поезії зі збірки "Менестрель" (Берлін, 1921).

УВЕРТЮРА к т. XII Пой, менестрель! Пусть для миров воспетья Тебе подвластно все! пусть в песне -- цель! Пой, менестрель двадцатого столетья! Пой, менестрель! Пой, менестрель! Слепец, -- ты вечно зрячий. Старик, -- ты вечно юный, как апрель. Растопит льды поток строфы горячей, -- Пой, менестрель! Пой, менестрель, всегда бездомный нищий, И правду иносказно освирель... Песнь, только песнь -- души твоей жилище! Пой, менестрель!	УВЕРТЮРА Грай менестрелю, грай! Хай для оспіву світу Тобі підвладно все! Мета в піснях - нехай! Співай, співцю двадцятого століта, Грай, менестрелю, грай! Грай, менестрелю, грай! Сліпий, - ти завше зрячий. Старий, - ти завше юний, мов розмай. Розтопить кригу строф потік гарячий, - Грай, менестрелю, грай! Грай, менестрелю, грай, завжди злидар-заброда, І правду тайносказно проспівай... Одна лиш пісня - для душі господа! Грай, менестрелю, грай!
—	—
—	—
ИХ КУЛЬТУРНОСТЬ... Мне сказали однажды: "Изнывая от жажды Просвещенья, в России каждый, знай, гражданин. Тонко любит искусство, Разбираясь искусно Средь стихов, средь симфоний, средь скульптур и картин". Чтобы слух сей проверить, Стал стучаться я в двери: "Вы читали Бальмонта, -- Вы и Ваша семья?" -- "Энто я-то? аль он-то? Как назвали? Бальмонта? Энто что же такое? не пойму что-то я. Може, энто письмовник? Так читал нам садовник, По прозванью Крапива -- ик! -- Крапива Федул. Може, энто лечебник? Так читал нам нахлебник, Что у нас проживает: Парамошка Разгул. Може, энто оракул?" -- Но уж тут я заплакал: Стало жаль мне Бальмонта и себя, и страну: Если "граждане" все так -- Некультурнее веток, То стране такой впору погрузиться в волну!..	ЇХНЯ КУЛЬТУРНІСТЬ Мені якось сказали: "Вся Росія спізнала Спрагу знань і просвіти, й кожен громадянин Знай, мистецтво кохає І знавцем походжає Між поезій, симфоній, між скульптур і картин." Щоб дізнатись направду, Я пішов по парадних: "Ви читали Бальмонта, - Ви та Ваша рідня?" "- Це ось я? Чи ось йон-то? Як назвали? Бальмонта? А це що ж воно буде? Не второпаю я. Це листівня, можливо? То читав нам Кропи́ва, - Садівник наш на ймення - ик! - Кропи́ва Хведул. То лікарник, напевно? То читав, будьте певні, Нам похлібець-комі́рник Парамошка Разгул. Чи то, мабуть, оракул?" Але тут я заплакав: Жаль за себе, Бальмонта і державу узяв: Як в громаді усякий Не культурніш гілляки, Зникне певно країна серед хвиль і заграв!..

Писано про Росію майже сто років тому, але й нині на часі. Справжня поезія, як і "їхня культурність" не підвладна часові й кордонам

P.S. Пане Андрію, коли можна, зробіть оригінал і переклад двома стовпчиками, дуже Вас прошу.

[Andriy]

зробив стовпчиками

[Кувалда]

Здається, Ксандере, переклад кращий за оригінал .
Маю дві зауваги: 1) "Парамошка Разгул" - залишили як і в оригіналі, а от "Крапива Разгул" українізований ; 2) "страну" перекладаєте і як "держава" і як "країна" (думаю, в поета чітко йдеться саме про країну, тим паче поета-емігранта).
Ще одне Ви вжили новотвора "тайносказно" (досі до иносказательно були відповідники – припові́дно, тайносказа́нно, переносно, притчево). Слово звучить красиво, але його смисл швидше = те, що можна сказати таємно. Здається мені, тут усе ж краще "приповідно". Або який-небудь новотвір на кшталт "тайномовно" .

[Танка]

Може, Парамошку варто було Розгулом, а не Разгулом назвати?

[Танка]

А ще в "Увертюрі..." перші рядки в строфах передовжені. Чи не спробувати скоротити? Приміром, якщо заступити "менестреля" "кобзарем", то приблизно так:

"Кобзарю, грай! ... " А далі за текстом.

[Ксандер]

Подовжені рядки з увертюри - це алюзія на англійське Play, Minstrel, Play (пісня виконана гуртом Річі Блекмора "Блекморз Найт", яка, здається, походить від Середньовіччя), що під час роботи над перекладом видалася мені цілком доречною. Тобто таке подовження проти авторського тексту становить перекладацький задум. В поетичних перекладах часом страждає форма, часом зміст, а найчастіш - і те й те. Тому певні перекладацькі вольності тут завжди мають місце. В даному випадку - ось таке подовження (чи передовження). Таке вже моє бачення цього віршу і його мелодики. Кобзар - не годиться цілком. Менестрель - явище цілком не російське і заступити в українському перекладі його явищем з української культури й історії видається мені неправильним.
Щодо зауваг п. Кувалди, то з ними можна й погодитися, але... Позаяк я не вважаю, що вони суттєво щось змінюють, то хай поки буде, як є. Не хочу міняти шило на мило. ("Тайномовно" мені подобається, хоча якщо "иносказательно" - "тайносказанно", то новотвір "иносказно" годиться перекласти новотвором "тайномовно" або "тайносказно" (до тайномовного заувага може бути така ж: тайномовно - те, що мовлено таємно)).
P.S. Я загалом не прихильник українізації власних імен, але Хведул дуже просився, то я й пустив його до тексту

[Ксандер]

Коли вже перші млинці не затюкали, то викладатиму ще. На жаль, перекладати так швидко, як викладати, не виходить, але якийсь час протримаюся на вже перекладенім:

ПОЭЗА ПРАВИТЕЛЬСТВУ Правительство, когда не чтит поэта Великого, не чтит себя само И на себя накладывает veto К признанию, и срамное клеймо. Правительство, зовущее в строй армий Художника под пушку и ружье, Напоминает повесть о жандарме, Предавшем палачу дитя свое. Правительство, лишившее субсидий Писателя, вошедшего в нужду, Себя являет в непристойном виде И вызывает в нем к себе вражду. Правительство, грозящее цензурой Мыслителю, должно позорно пасть. Так, отчеканив яркий ямб цезурой, Я хлестко отчеканиваю власть. А общество, смотрящее спокойно На притесненье гениев своих, Вандального правительства достойно, И не мечтать ему о днях иных...

ПОЕЗА УРЯДУ Той уряд, що поета не шанує Великого, собі шани́ не дав, Він сам себе клеймом ганьби таврує І визнання своє заветував. Той уряд, що митця до лави армій До гаківниць і крісів віддає, Нагадує нам повість про жандарма, Що катові віддав дитя своє. Той уряд, що відмовив в допомозі Письменнику в лиху скрутну добу, Себе являє в неподобній позі І викликає незмир і злобу́. Той уряд, що нацьковує цензуру, Повинен впасти в карі і ганьбі. Так, вкарбувавши в ямб ясний цезуру, Карбую хвисько владу за розбій. Суспільство ж те, що сонно й збайдужіло На утиски всі дивиться в півсні, На уряд свій вандальний заслужило Й не мріяти йому про инші дні...

[Анатолій]

Загалом, як на мене, чудово. Перекладайте й далі. У вас гарно виходить.

Маю кілька зауваг щодо «ПОЭЗА ПРАВИТЕЛЬСТВУ».
- що таке «поэза» і чи варто це слово перекладати українською, як «поеза»?
- у першій строфі в оригіналі — лише теперішній час; у перекладі — вперемішку теперішній і минулий.
- «Той уряд, що нацьковує цензуру, // Повинен впасти в карі і ганьбі» — маю великий сумнів, що уряд може впасти.

[Анатолій]

І собі спробував перекласти Ігоря Севєрянина.

Не более, чем сон
Мне удивительный вчера приснился сон:
Я ехал с девушкой, стихи читавшей Блока.
Лошадка тихо шла. Шуршало колесо.
И слезы капали. И вился русый локон...

И больше ничего мой сон не содержал...
Но потрясенный им, взволнованный глубоко,
Весь день я думаю, встревожено дрожа,
О странной девушке, не позабывшей Блока...


Не більше, ніж сон
Мені учора дивовижний снився сон:
Я їхав з панною, яка читала Блока.
Конячка тихо йшла. Шуршав наш фаетон.
І сльози капали. І вився русий локон...

І більш нічого вже не снилось в тій порі…
Та весь зворушений, схвильований глибоко,
Тремчу й міркую до вечірньої зорі
Про дивну панну ту, що не забула Блока...

[Ксандер]

Слово "поэза", скільки я розумію, авторський новотвір, якого Ігор-Північанин вживає повсякчас на позначення "стихотворения". Коли українською для цього можна вжити слово "поезія", то "поеза" передає авторський словотворчий стиль. Змішування минулого й теперішнього часу - вимушений крок для збереження ритму й змісту водночас. Кращого виходу, на жаль, я не бачу. Що ж до падіння уряду, то я не бачу чому б йому не "впасти", коли це ще й дослівно передає авторське "пасть".
До Вашого перекладу:
п. Анатолію, в останніх двох рядках жахливо поїхав розмір. Вони не вкладаються в ритм. Спробуйте їх якось переробити. Ви загалом чітко повторили авторський ямб з довжиною рядків по складах: 12-13-12-13. 12-13. Але далі в автора все ті ж 12-13, а у Вас 13-12 і в передостанньому рядку замість наголошених 2, 4, 6, 8, 10 та 12 складів вийшло: 2, 4, (6), 9, 11, 13. Тобто між 4 і 9 - зайвий склад, що порушує ритм. Й останній рядок: наголос - 2, 4, (6 але швидше 7), 9, 11. Між 4 і 7 не вистачає наголошеного 6 складу. Тому краще десь так:
Тремчу й міркую до вечірньої зорі (2,4,(6),8,10,12) - кома між рядками зайва.
Про дивну панну ту, що не забула Блока... (2,4,6,8,10,12).
Добір слів не коментую - це цілком суб'єктивно, головне щоб не було очевидних невідповідностей, а їх я не бачу. Тож загалом мені подобається.
P.S. Збереження авторської форми (розміру, ритму, характеру рим) не завжди доцільне, але в одному творі варто уникати непослідовності. У Вас це навіть не непослідовність, а певний збій, що руйнує загальне враження.