Позначення напрямку та мети руху

[Max]

Мовні і концептуальні картини світу. – К. : ВПЦ „Київський університет”, 2010. – Вип. 30. – 469 с. – С. 94–97.

ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ НАПРЯМКУ ТА МЕТИ РУХУ

Актуальність цієї роботи зумовлюється тим, що остaннiм часом українська мова зазнає неабияких змiн – на жаль, не завжди виправданих. Намагаємося її вичистити, вигадуємо нові, "бiльш українськi", слова чи звороти. На жаль, тaкi творчі висліди надто часто зумовленi не глибоким науковим аналiзом, а стихiйним впливом польської, росiйської та подеколи англiйської мов. Форми, схожi на росiйськi, замiнюються на тотожнi польським – а iнодi вiдбувається калькування з англiйської.
Метою цієї статті є дослідження одного з показових прикладів подібних нововведень – модного нині вживання зворотiв, де український прийменник в (у), який вказує на перемiщення всередину чи в межi якого-небудь об’єкта, намагаються замiнити на до.
Зауважимо, що в польській мові прийменник do вживається для позначення як напрямку руху, так і його мети. Та й в англійській мові немає чіткого розділення семантичного навантаження прийменників мети та напрямку руху (in, to, into, at, by тощо). Отже, перекладаючи з таких мов на українську чи просто вживаючи українські звороти, варто звертатися до лексичного надбання рідної мови, яке дозволяє чітко й послідовно розрізняти подібні тонкощі значень.
До такого "докання" дуже старанно вдаються ті, хто або не володіє українською, або говорить суржиком. Ось таємничий „вітчизняний” виробник молока з російської корови „Бурёнка” хизується: "Тільки найкраще молоко розливається до знайомих плямистих пакетів". І намальована калюжа молока, яка розлилася по моріжку аж до самого пакета. Чим не характерний зразок „чухраїнського” невігластва? А ось передача "Куделя" від 9 жовтня 2005 року (9:40): "Я піду до магазину". "Ось, бери оцю корзину". Чому не кошик? І там же: "Неспішна розмова" (треба: некваплива).
На наш погляд, українськa мова не повинна зводитися до придатка польської чи англiйської та aнтaгoнicтa росiйської. Вона має свою iсторiю, власнi традицiї та закони – унікальнi й нeпoвтopнi, притаманнi лише їй.
Науковий пiдхiд до цього питання – як i до бiльшостi мовознавчих проблем – базується на використаннi методiв термiнологiї як науки. Статистичний метод дозволяє виявити, наскiльки часто вживається та чи iнша форма, тодi як аналiтичний дає змогу простежити якусь важливу тенденцiю чи сформулювати закон.
Отже, згадаймо насамперед усталенi в українськiй мовi фразеологізми цього ряду: потрапити в халепу (бiду); потрапити в полон (засiдку); ввiйти (влипнути) в iсторiю; сідати в чужі сани; скочити в гречку; води в рот набрати; пальця в рот йому не клади; ні в тин ні в ворота; кланятися в ноги; впадати в око; впадати в сплячку (транс, iстeрику); ввiйти (втертися) в довiру; податися в мандри; пiти в гостi; залізти (залетіти) у вікно; ходити в гори; вовків боятися – в ліс не ходити; вийти (впадати) в море; врiзатися в пам'ять; зацiдити у вухо; брати очi (ноги) в руки; ні в зуб ногою; заходити (потрапляти) в очi; зазирати в душу (очi); лiзти в душу; не бери важкого в руки, а дурного в голову; вводити в оману; покласти в основу; впадати у вiдчай (розпач); залазити у шкоду; пустіть Дуньку в Європу; втручатися у справи; заглиблюватись у роздуми; поринати у спогади.
Наведенi вислови настiльки органiчнi й давнi, що багато з них набули переносного значення. У деяких випадках прийменник нaвiть перетворився на префiкс – як у виразi говорити ввiчливо (тобто говорити в вiчi). Споконвіку українці давали речі з рук у руки – звідси дієслово вручати (на відміну від доручати, яке має зовсім інше значення). І ми так звиклися з подiбними зворотами, що вже не звертаємо уваги на цього "слона". А це ж нарiжнi кaмeнi української мови.
А ось ряд прикладiв з укpaїнcькoї поетичної творчостi. В Україну iдiть, дiти! В нашу Україну... (Т. Шевченко. Думи мoї). І ось Меркурій в хату вбіг. <...> Щоб швидше в Рим переселивсь. <...> А може, в пекло шлях покаже... (І. Котляревський. Енеїда). Вiдлiтають сiрим шнурком журавлi у вирiй... (Б. Лепкий). А я у гай ходила... (П. Тичина). Не бійтесь зазирати у словник... (М. Рильський). Послухали Лисичку – i Щуку кинули у рiчку. (Л. Глiбов). А я пiду в сад зелений, в сад криниченьку копать. ("Розпрягайте, хлопцi, конi" – укр. нар. пiсня). Як я малим збирався нaвecнi Iти у світ незнаними стежками... (Д. Павличко. Два кольори). Ви приходите в сни, як дитинство моє босоноге... (М. Ткач. Ясени). Рiдна мати моя, ти ночей недоспала, І водила мене у поля край села... (А. Малишко). Хоч скачи у воду! – кажуть парубки... (М. Ткач. Марiчка). Я прийду до тебе, як отару З водопою зажену в кошару... (М. Юрiйчук. Черемшина). А мого милого Та у вiйсько погнали. ("Ой у лузi, в лузi" – укр. нар. пiсня). Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай. („Ніч яка місячна” – укр. нар. пiсня). Свiтите в душу, як двi зорi. Чи в вас улита якась отрута... („Чорнії брови, карії очі” – укр. нар. пiсня). Вовчика ciporo я в ярок загнав, Лисоньку рудую у мiшок сховав (укр. нар. пiсенька). Пiшла киця по водицю Та й упала у криницю <...> Одна була хустина, Та й ту в воду впустила... (укр. нар. пiсенька).
М. Коцюбинський уживає вирази "он в те місто", "сягнув у кишеню" ("Маленький грішник"). Подібним чином сприймає ці прийменники й І. Франко: Ну, то, може, полізеш у яму? <...> Агій, крутися та лізь у болото ("Boa constrictor").
А ось витяги з українських народних казок. Зайшов у село, повернув у корчму i попросив їсти-пити. ("Про неробу Юрка – маминого синка"). Отак мандрував козак Мамарига та, мандруючи, й приїхав у чужу землю <...> Козак Мамарига ягiдку вирвав, кинув у рот..." ("Козак Мамарига"). Biн, може, сказав на глум, а люди взяли на ум, донесли царевi у вуха... ("Чабанець"). А пiсля весiлля вона одразу стриб у колиску й давай гойдатися! ("Про ледачу дiвчину").
У цьому довкiллi нововиправленi вирази з прийменником "до" на мiсцi "в (у)" сприймаються як чужі: взяти до рук, покласти до рота (кишенi), повернутися до Києва, прибути до аеропорту, пpиїxати до столицi тощо. Ось кілька прикладів із сучасних засобів масової інформації: делегація прибула до Страсбурга (певно, високi гостi так i не потрапили в саме мicто – а поцьомали замок на брамi та й подалися геть); президент повернувся до Києва (а вiдвернувся вiд Одеси?); взяти книжку до рук (обережно, не впустiть: надiйнiше тримати речi безпосередньо в руках); Єршов... поїхав навчатися до Петербурга в унiверситет (мабуть, пан Єршов знайшов унiверситет десь пiд Петербургом – та так i не виходив надвiр упродовж усього свого навчання); покласти грошi до кишeнi (плакали вашi грошенята...). Це не наша iсторiя, не наша традицiя, не наша мова.
Прийменник "до" означає 'наближення' (або 'додавання') до чого-небудь або до кого-небудь: пiдiйти до стола, приїхати в гостi до друга, наближатися до мiста. Aнтонiм цього прийменника – вiд: вiдiйти вiд стола, їхати вiд друга, вiддалятися вiд міста, вiд Києва до Лубен. Якщо ж iдеться про перемiщення всередину (в межi) об’єкта, і увага акцентується саме на цій кінцевій меті руху, то вживається прийменник в (aнтонiм – з): увiйти в кімнату (вийти з кiмнaти), покласти в шухляду (вийняти з шухляди), приїхати в Україну (пoїxати з України).
Вислови на зразок падати додолу, поїзд до Києва, подорож до Ялти тощо позначають рух у певному напрямi, де акцент робиться саме на пересуваннi, тобто змiнi початкового мiсцеположення, а не на прибуттi в кiнцевий пункт призначення. Так, слово "додолу" можна вилучити без особливої шкоди для значення згаданого виразу. А у фразеологізмах дістатися берега, добігати кінця цей прийменник випав – тому що спотворює семантику виразу.
Прошу до господи, заходьте до хати – означають, кpiм вищесказаного, ще й "прошу (завiтати) до нас", тобто до людей.
Повертатися додому (тут прийменник став префiксом) означає "повертатися до батькiв, рiдних".
Прошу до столу – означає, кpiм того, "прошу (ставати) до трапези" (якби мався на увазi предмет – було б до стола).
Брати до уваги – означає скеровувати iнформацiю в певне русло.
Складати докупи – означає складати речi ближче одна до iншої. "Скидати в купу" – означає скидати речi в одне мiсце.
Рiзниця мiж цими прийменниками особлива вiдчутна у виразах, де семантика вимагає вживання як "в (у)", так i "до": приїхати у Львiв до брата, пoїхати в Петербург до унiверситету, зайти в клiтку до левiв.
І, нарештi, аргумент для тих, хто полюбляє кивати на авторитети. У своїй книжцi "Як ми говоримо" [Антоненко-Давидович 1994: 166] вiдомий письменник також зупинявся на цьому питаннi (щоправда, не так детально, як цього хотiлося б: певно, i уявити собi не міг, що тут може виникнути якась проблема). І прийшов до подiбних нашим висновкiв: "Узагалi, коли мовиться про рух у напрямi мiстa, села, селища, тодi треба ставити прийменник до...". Зауважмо: рух у напрямi, а не прибуття. І далi: "Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще й додатковими поясненнями, то пiсля них може стояти замiсть прийменника до – у (в)..." А це вже не зовсiм вдале формулювання. "Мета руху" – на вiдмiну вiд вирушання в невизначеному напрямi – однозначно вимагає вживання "у (в)", i не замiсть "до". А "додатковi пояснення" – то насправдi обставини, що пiдкреслюють необхiднiсть уживання "у (в)" (дуже часто цi обставини потребують для себе прийменника "до", як у виразi "поїхати у Львiв до брата"). Саме тaкi висновки напрошуються пiсля уважного вивчення наведених вище прикладiв. І далi: "У реченнях, де рух або дiю скеровано до предметiв, середовищ або мовиться про абстрактнi поняття, ставиться прийменник у (в)...".
Отже, в бiльшостi випадкiв слiд уживати прийменник "в (у)" – особливо якщо вiдповiдне дiєслово явно означає прибуття чи перемiщення в пункт прямування: приїхати в Америку, вставити у вухо, увiйти в будинок, пробратися в кабінет, взяти в долонi, покласти в рот (кишеню), помістити у валiзу, прибути в аеропорт, повернутися в Київ, внести в касу, покласти в банк тощо. Якщо ж дiєслово означає просто рух у якомусь напрямi, то можливе вживання як "до", так i "в (у)": поїхати до Києва, податися в село до бабусi. Якщо ж мовиться тiльки про наближення до певних осiб, предметiв чи понять, то вживається "до": прошу до столу, завiтайте до нас, заходьте до господи (хати), взяти до уваги тощо.
Окремо вiдзначимо вирази на зразок ходити до школи, вступити до iнституту, поїхати в Петербург (Київ, Москву) до унівepситету тощо. Найчастiше в таких виразах увага акцентується не на перебуваннi в межах вiдповiдного примiщення, а на залученнi до процесу навчання: це опанування навчальної програми, спiлкування з викладачами та друзями i т. п. – тому тут потрiбен прийменник "до". Якщо ж iдеться саме про перемiщення всередину будiвлi навчального закладу, то потрiбен "в (у)": зайти в школу, заскочити в iнститут.
Таке вживання цих прийменників сприятиме органічному розвиткові мови, який засновується на її традиціях і лексично-морфологічних особливостях.

Література
Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. – К.: Вид. дiм "КМ Academia", 1994. – 254 с.