Ця примхлива літера Ґ

[Анатолій]

Безпосередньо через латину — це як? І які, на вашу думку, грецькі слова, яких ще й більшість, до нас перейшли через романо-германські мови, а не безпосередньо через грецьку?

До прикладу, безпосередньо через латину до нас прийшла "теолоґія".

Тобто ви стверджуєте, що термін теологія, який виник ще в античній Греції і який перейняли християни ще в перших століттях нової ери, з утвердженням християнства в Русі був невідомий і лише згодом прийшов у мову та ще й з латинської?

З романо-ґерманських мов (переважно з анґлійської, німецької та французької) більшість наукових і технічних термінів.

Нехай так. Але ці терміни створювали з добре відомих грецьких компонентів.

І гаразд, припустімо на хвильку, що слід дотримуватися правила: слова, запозичені з ґрецької, писати через "г", а з лат. анґ. фр. нім. і т.д. — через "ґ". Тоді про морфолоґічний принцип можна геть забути, бо доведеться писати "географія", але "ґеодезія". Якщо ж постановити, що через "г" пишуться всі морфеми ґрецького походження, то доведеться створювати спеціальну наукову ґрупу для аналізу всіх "підозрюваних" морфем і з'ясування питання, чи є вони питомо ґрецькі, чи, своєю чергою, були запозичені з інших мов, наприклад, із тієї ж таки латини. Більшість освічених людей знають, що слово "орґанізм" латинкою пишеться через "g", але мало хто з певністю зможе сказати, якого воно походження. Сам я знаю, що ґрецького, але на рівні сприйняття це слово в мене ніяк не асоціюється з ґрецькою мовою — лише з латиною.
Висловлю своє тверде переконання: якщо в питанні вживання "ґ" проводити межу між словами ґрецького та латинського походження, то ця літера так і залишиться просто лінґвістичною аномалією, якою є зараз. Повірте мені, я морочуся з цією буквою вже невідь скільки часу, відколи перейшов з ДОСу на Віндовс, перепробував усі можливі правила — і пропоновані іншими, і ті, що вигадував сам. Та лише нещодавно, коли постановив уживати "ґ" в усіх запозичених словах, де латинкою пишеться "g", нарешті позбувся головного болю і став почуватися набагато комфортніше. Працюючи над текстом, більше не сушу собі голову, писати "глосарій" чи "ґлосарій", "магія" чи "маґія", "герцог" чи "герцоґ", бо моє просте правило однозначно дає на це відповідь.
Ну, а щодо проблем з вимовою, то не все відразу. Спершу "ґ" має стати повноправною на письмі, а згодом самі собою сформуються правила вимови. Нехай краще якийсь час буде плутанина, ніж і далі виходитимуть книжки, де "ґ" присутня лише в слові "ґрунт".

Писати ґ, а читати аби як — деструктивний підхід, який не відповідає ні одному з принципів українського правопису. І плутанина буде таким чином не «якийсь час», а завжди. Хочете зробити ґ повноправним на письмі, зробіть повноправним відповідний звук.

[olegawramenko]

Шановний Анатолію!
Я не дуже охочий до суперечок, тому й не буду далі дискутувати. У цій темі я лише висловив свій погляд на проблему під назвою "літера ґ" і подав своє бачення її розв'язання. Єдино можливого, на мою думку, оскільки всі інші або заскладні (наприклад, розмежування ґрецьких морфем та романо-ґерманських) і не приживуться на практиці, або надто примітивні і зводять роль "ґ" до рівня фіти в старому російському правописі. Я хотів запропонувати Народному словнику просте, інтуїтивно зрозуміле й ефективне правило вживання "ґ" в запозичених словах, яке зробило б цю літеру вагомою складовою нашої абетки, та схоже, що воно аж надто радикальне, щоб на нього погодилися.

[Усезнайко]

Працюючи над текстом, більше не сушу собі голову, писати "глосарій" чи "ґлосарій", "магія" чи "маґія", "герцог" чи "герцоґ", бо моє просте правило однозначно дає на це відповідь.

А що робите з грати і ґрати?

[olegawramenko]

А що робите з грати і ґрати?

Це що, жарт? Звичайно, пишу по-різному. Це ж різні морфеми.

[Усезнайко]

Це що, жарт? Звичайно, пишу по-різному. Це ж різні морфеми.

Тоді чому віддаєте перевагу ґ над г у написанні? Все ж, воно й фонетично ближче для української, й у письмі простіше — поширеніше.

[olegawramenko]

Тоді чому віддаєте перевагу ґ над г у написанні? Все ж, воно й фонетично ближче для української, й у письмі простіше — поширеніше.

Тут ідеться лише про написання в словах іншомовного походження на місці латинської "g". І пропоную просте й зрозуміле правило, яке б дозволило раз і назавжди унормувати вживання "ґ" без довгих суперечок між мовознавцями про те, в яких випадках замість "g" треба писати "ґ", а в яких — "г". Бо такі суперечки триватимуть довіку, а "ґ" залишатиметься радше курйозом, ніж повноправною буквою абетки.
Наведу приклад з мого досвіду. Дев'ять років тому, коли видавали одну мою книжку, я ретельно опрацював рукопис, розставив "ґ" за словником Грінченка, але у видавництві їх просто повикидали, залишивши тільки в кілько словах із коренем "ґрунт", у слові "ґанок", що на всю книжку вживалось лише одного разу, і в чотирьох чи п'яти іменах та власних назвах. І в підсумку ця літера зустрічалася в середньому десь раз на два десятки сторінок. Тож виникає питання: якщо дотримуватися такого правила, то навіщо взагалі з нею марудитися? Чи є сенс тримати в українській абетці літеру, яка вживається так рідко? До того ж уживається несистематично, по суті, факультативно: одні пишуть "Ґренландія" та "Арґентина", інші — "Гренландія", "Аргентина".
Я ж пропоную розрубати цей ґордіїв вузол: "g" — "ґ", а "h" — "г" (звичайно, з урахуванням того, що в деяких мовах "g" перед "вузькими" голосними переходить у "дж", "ж" або "х"). А для ґрецької: "γ" — "ґ", а аспірація (що передається через діакритику) — "г".

P.S. Для чеської мови звук [ґ] так само є винятковим, та все ж чехи пишуть "geografie", а не "heohrafie", і "progres", а не "prohres".

[Кувалда]

Я підготую детальну відповідь. Поки декілька зауваг.
Підхід логічний. Але. Мова рухалася від панування ґ до панування г. Це її питома риса. Ви пропонуєте фактично (я б сказав, декретом ) повернути назад. Ґекання не приживається не тому, що мовці не знають, що в багатьох словах можна і поґекати, а насамперед тому, що не "ґекається" . ґ - маргінальна буква/звук української мови. І до такої маргінальності вона докотилася природно. Тому "декрет" не приживеться, бо суперечить основам .
Крім того, Ви самі визнаєте, що не вдасться зодноманітнити передання навіть латинського g через ґ. Тоді нащо город городити? Чи не простіше тоді повернутися до вжитку (на письмі) лише г? На порядок простіше. І цілком відповідає духові мови

[olegawramenko]

Особисто я розглядаю "ґ", як морфолоґічне явище. Майже завжди (навіть у словах "ґрунт" і "ґанок") вимовляю її як [ɦ], у крайньому разі — як [ɣ] (більш напружене, але не таке дзвінке, як [g]). І, на моє переконання, це суперечить фонетичному принципові не більше, ніж написання дієслівних закінчень "-ться", коли насправді вони вимовляються як [-ця]. Систематичнісь уживання літери "ґ" в запозичених словах, навіть якщо її вимовлятимуть, як звичайне [г], корисна вже тому, що змалку навчатиме українців не плутати "g" та "h" в інших європейських мовах. А така плутанина є — часто-густо люди вживають першу замість другої (рідше навпаки) в іншомовних словах, які їм знайомі із запозичень. (І до речі, завдяки частковій реабілітації "ґ" українці бодай в іменах припускаються значно менше помилок, ніж росіяни; на російських форумах нерідко можна зустріти безґрамотні ніки на зразок "Germiona".) Я вже не кажу про те, що це покращить жахливу нині ситуацію з латинською транслітерацією українських власних назв, які містять слова іншомовного походження. Бо за теперішніми правилами "Нафтогаз" має писатися "Naftohaz", і лише завдяки тому, що в цій компанії є розумні люди, її назву пишуть "Naftogaz". А скільки нарікань на карикатурні імена в закордонних паспортах — взяти хоча б "Heorhiy". Та навіть я, дарма що моє ім'я вже багато століть є питомо українським, волію бути Oleg'ом, а не Oleh'ом.

[Max]

Будь ласка, зверніть увагу на розділ "Мовні питання". Там є відповідь.

[вітько]

Особисто я розглядаю "ґ", як морфолоґічне явище.

Першокласником я знайшов був аркуша із зошита учня російської школи, списаного літерою "ё". Та літера мені так сподобалася, що всі "е" у власному зошиті, я перетворив на "ё". Зара таке роблять дорослі дяді й тьоті з літерою "ґ".