Термінологія – мова. Особливості вживання "в" ("у)" і "до"

Питання та відповіді щодо української мови

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 165
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Термінологія – мова. Особливості вживання "в" ("у)" і "до"

Повідомлення Max »

Останнiм часом українська мова зазнає неабияких лексичних і фразеологічних змiн – на жаль, не завжди виправданих. Надто часто введення в обіг новітніх, нібито “бiльш українських” слів чи зворотів зумовлюється не глибоким науковим аналiзом, а стихiйним впливом польської, росiйської та подеколи англiйської мов. Форми, схожi на росiйськi, замiнюють на тотожнi польським – а iнодi вiдбувається калькування з англiйської.
Показовим прикладом подібних нововведень є модне нині вживання зворотiв, де український прийменник “в (у)”, який вказує на перемiщення всередину чи в межi якого-небудь об’єкта, намагаються замiнити на “до”. Зауважимо, що в польській мові прийменник do вживається для позначення як напрямку руху, так і його мети. Та й в англійській мові немає чіткого розділення семантичного навантаження прийменників мети та напрямку руху (in, to, into, at, by тощо). Отже, перекладаючи з таких мов на українську чи просто вживаючи українські звороти, варто звертатися до лексичного надбання рідної мови, яке дозволяє чітко й послідовно розрізняти подібні тонкощі значень.
Катерина Городенська застерігає, що “використання чужомовної традиції деформує саму природу української літературної мови”. На наш погляд, українська мова не повинна зводитися до придатка польської чи англiйської та антагонiста росiйської. Вона має свою iсторiю, власнi традицiї та закони – унікальнi й неповторнi, притаманнi лише їй.
Науковий пiдхiд до цього питання – як i до бiльшостi мовознавчих проблем – базується на використаннi методiв термiнологiї як науки. Статистичний метод дозволяє виявити, наскiльки часто вживається та чи iнша форма, тодi як аналiтичний дає змогу простежити якусь важливу тенденцiю чи сформулювати закон.
Отже, згадаймо насамперед усталенi в українськiй мовi фразеологізми та стійкі конструкції з первісним значенням руху в певне місце, де вжито прийменник в (у): брати в роботу; брати у прийми; брати / захоплювати в полон; вводити у володіння; вводити у гріх; вводити в дію; вводити в закон; вводити в курс; вводити в (не)славу; вводити в бій; вводити в оману; вводити в сором; вводити у віру; вийти в люди; вийти в світ; вийти в море; вийти у відставку; відкладати справу в довгу шухляду; влити ложку дьогтю в бочку меду; кінці у воду; як у воду дивитися; як у воду опущений; іти у вогонь і у воду; з мосту у воду; ні в тин ні в ворота; впадати в око; впадати у вуха; впадати в голову; впадати в гнів; впадати в iстерику; врiзатися / запасти в пам’ять; хоч у вухо бгай; пускати з вуха у вухо; входити в береги; входити в колію; входити в кров; входити в обов’язок; входити в побут; входити в права; входити в ритм; входити в роль; входити в становище; входити / втиратися в довір’я; входити / відійти в iсторiю; заглиблюватися в себе; зазирати в душу / серце; зазирати в майбутнє; зазирати в невідоме; зазирати в рота; зазирати в руки; зазирати в чарку; зазирати в кишеню (також зазирати до кишені); залазити в душу; залазити в петлю; залазити в шкуру; занурюватися в роздуми; заходити в безвихідь; заходити в голову; заходити в діло; заходити в душу; заходити в очi; заходити в шкоду; iти в атаку; iти в діло; iти в забрід; iти в заклад; iти в затоки; iти в прийми; не йти в рот; iти в танок; iти в непам’ять; класти в основу; класти в голову; класти в могилу; лiзти в душу; лiзти в бійку; лiзти в голову; лiзти в очі; лiзти в петлю; лiзти в пляшку; лiзти поперед батька в пекло; лiзти в чужий горох; братися в ноги; кидатися / падати в ноги; придати ходи в ноги; ні в зуб ногою; іти в ногу; бити в очі; вбирати в очі; взяти в око; говорити в очі; дивитися / зазирати / заглядати в очі; дим пускати в очі; сміятися в очі; запасти в око; хоч в око стрель; як в око вліпити; (на)пускати ману в очі; поринути в себе; поринути в темряву; поринути у турботи; пускатися в мандри; набирати води в рот; покласти в рот; ріски в рот не брав; не класти пальця в рот; позабирати в свої руки; давати / вручати/ брати в руки (також брати до рук); у руку йдеться; переходити з рук у руки (також переходити з рук до рук); попадати / потрапляти / діставатися в руки (також попадати / потрапляти / діставатися до рук); рука в руку; карти в руки; руки в боки; сон у руку; сідати в чужі сани; сісти в калюжу, скочити в гречку; вскочити / потрапляти / попадати / встрявати в халепу; ходити в гості.
У сучасній українській мові широковживаними є вирази брати ноги в руки; брати очi в руки; влипнути в iсторiю; вовків боятися – в ліс не ходити; не бери важкого в руки, а дурного в голову; впадати в сплячку; впадати в транс; впадати у вiдчай; впадати у розпач; втручатися у справу; залетіти у вікно; залізти у вікно; поринати у спогади; потрапити в бiду; пустити Дуньку в Європу; робити внесок у справу; ходити в гори.
У деяких випадках прийменник навiть перетворився на префiкс – як у виразi говорити ввiчливо (тобто говорити в вiчi). Споконвіку українці давали речі з рук у руки – звідси дієслово вручати (на відміну від доручати, яке має зовсім інше значення).
А ось кілька прикладiв з української поетичної творчостi. В Україну iдiть, дiти! В нашу Україну... (Т. Шевченко. Думи мої). Якось недавно довелось Мені заїхать в Україну, У те найкращеє село... (Т. Шевченко. І виріс я на чужині). І ось Меркурій в хату вбіг. <...> Щоб швидше в Рим переселивсь. <...> А може, в пекло шлях покаже… (І. Котляревський. Енеїда). Вiдлiтають сiрим шнурком журавлi у вирiй… (Б. Лепкий). А я у гай ходила… (П. Тичина). Не бійтесь заглядати у словник... (М. Рильський). Послухали Лисичку – i Щуку кинули у рiчку. (Л. Глiбов). А я пiду в сад зелений, в сад криниченьку копать. (“Розпрягайте, хлопцi, конi” – укр. нар. пiсня). Як я малим збирався навеснi Iти у світ незнаними стежками... (Д. Павличко. Два кольори). Ви приходите в сни, як дитинство моє босоноге... (М. Ткач. Ясени). Рiдна мати моя, ти ночей недоспала, І водила мене у поля край села... (А. Малишко). Хоч скачи у воду! – кажуть парубки... (М. Ткач. Марiчка). Я прийду до тебе, як отару З водопою зажену в кошару... (М. Юрiйчук. Черемшина). А мого милого Та у вiйсько погнали. (“Ой у лузi, в лузi” – укр. нар. пiсня). Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай. (“Ніч яка місячна” – укр. нар. пiсня). Свiтите в душу, як двi зорi. Чи в вас улита якась отрута… (“Чорнії брови, карії очі” – укр. нар. пiсня). Вовчика сiрого я в ярок загнав, Лисоньку рудую у мiшок сховав (укр. нар. пiсенька). Пiшла киця по водицю Та й упала у криницю <...> Одна була хустина, Та й ту в воду впустила… (укр. нар. пiсенька).
М. Коцюбинський уживає вирази “он в те місто”, “сягнув у кишеню” (“Маленький грішник”); “вступає в кам’яницю”, “втискається в кімнату” (Коцюбинський, І, 1955: 169). Так само сприймає ці прийменники й І. Франко: Ну, то, може, полізеш у яму? <...> Агій, крутися та лізь у болото (“Boa constrictor”). Г. Стеценко пише: Той перенісся у Львів (“Стравоноска”). П. Мирний уживає прийменник “у (в)” у тому ж значенні: помчав у кущі <...> що за лихо привело їх у двір <...> Василь мерщій повів коней у конюшню <...> Дівку взято в хату <...> гарячий його поклик так урізався в моє серце (“Голодна воля”).
А ось витяги з українських народних казок. Зайшов у село, повернув у корчму i попросив їсти-пити. (“Про неробу Юрка – маминого синка”). Отак мандрував козак Мамарига та, мандруючи, й приїхав у чужу землю <...> Козак Мамарига ягiдку вирвав, кинув у рот...” (“Козак Мамарига”). Biн, може, сказав на глум, а люди взяли на ум, донесли царевi у вуха... (“Чабанець”). А пiсля весiлля вона одразу стриб у колиску й давай гойдатися! (“Про ледачу дiвчину”).
Така велика кількість уживань прийменника “в (у)” на позначення мети руху порівняно з відносно малою кількістю “до” свідчить про закономірність, яка усталилися в українській мові. У цьому довкiллi нововиправленi вирази з прийменником “до” на мiсцi “в (у)” сприймаються як чужі: взяти до рук, покласти до рота (кишенi), повернутися до Києва, прибути до аеропорту, приїxати до столицi тощо. Ось кілька прикладів із сучасних засобів масової інформації: делегація прибула до Страсбурга; президент повернувся до Києва; взяв книжку до рук; Єршов... поїхав навчатися до Петербурга в унiверситет; поклав грошi до кишенi.
Прийменник “до” означає ‘наближення’ (або ‘додавання’) до чого-небудь або до кого-небудь: пiдiйти до стола, приїхати в гостi до друга, наближатися до мiста. Антонiм цього прийменника – вiд: вiдiйти вiд стола, їхати вiд друга, вiддалятися вiд міста, вiд Києва до Лубен. Якщо ж iдеться про перемiщення всередину (в межi) об’єкта, і увага акцентується саме на цій кінцевій меті руху, то вживається прийменник в (антонiм – з): увiйти в кімнату (вийти з кiмнати), покласти в шухляду (вийняти з шухляди), приїхати в Україну (поїxати з України).
Вислови на зразок падати додолу, поїзд до Києва, подорож до Ялти тощо позначають рух у певному напрямi, де акцент робиться саме на пересуваннi, тобто змiнi початкового мiсцеположення, а не на прибуттi в кiнцевий пункт призначення.
Прошу до господи, заходьте до хати – означають, крiм вищесказаного, ще й “прошу (завiтати) до нас”, тобто до людей. Повертатися додому (тут прийменник став префiксом) означає “повертатися до батькiв, рiдних”. Прошу до столу – означає, крiм того, “прошу (ставати) до трапези” (якби мався на увазi предмет – було б до стола). Брати до уваги – означає скеровувати iнформацiю в певне русло. Брати до рук – означає брати собі якесь доручення. Тому взяти до рук можна завдання, але не книжку. Складати докупи – означає складати речi ближче одна до iншої. “Скидати в купу” – означає скидати речi в одне мiсце. Рiзниця мiж цими прийменниками особлива вiдчутна у виразах, де семантика вимагає вживання як “в (у)”, так i “до”: приїхати у Львiв до брата, поїхати в Петербург до унiверситету, зайти в клiтку до левiв.
Досліджуючи дієслівні префікси – а їх семантика тісно пов’язана зі значенням відповідних прийменників – Ю. Шевельов пише: “Приросток в (у ) має основним значенням показувати рух усередину предмета <...>. Приросток до показує наближення до предмета”. У своїй книжцi “Як ми говоримо” Борис Антоненко-Давидович також зупинявся на цьому питаннi. І прийшов до подiбних нашим висновкiв: “Узагалi, коли мовиться про рух у напрямi мiста, села, селища, тодi треба ставити прийменник до...”. Зауважмо: рух у напрямi, а не прибуття. І далi: “Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще й додатковими поясненнями, то пiсля них може стояти замiсть прийменника до – у (в)...” А це вже не зовсiм вдале формулювання. “Мета руху” – на вiдмiну вiд вирушання в невизначеному напрямi – однозначно вимагає вживання “у (в)”, i не замiсть “до”. А “додатковi пояснення” – то насправдi обставини, що пiдкреслюють необхiднiсть уживання “у (в)” (дуже часто цi обставини потребують для себе прийменника “до”, як у виразi “поїхати у Львiв до брата”). Саме такi висновки напрошуються пiсля уважного вивчення наведених вище прикладiв. І далi: “У реченнях, де рух або дiю скеровано до предметiв, середовищ або мовиться про абстрактнi поняття, ставиться прийменник у (в)...”.
Отже, в бiльшостi випадкiв слiд уживати прийменник “в (у)” – особливо якщо вiдповiдне дiєслово явно означає прибуття чи перемiщення в пункт прямування: приїхати в Америку, вставити у вухо, увiйти в будинок, пробратися в кабінет, взяти в долонi, покласти в рот (кишеню), помістити у валiзу, прибути в аеропорт, повернутися в Київ, внести в касу, покласти в банк тощо. Якщо ж дiєслово означає просто рух у якомусь напрямку, то можливе вживання як “до”, так i “в (у)”: поїхати до Києва, податися в село до бабусi. Якщо ж мовиться тiльки про наближення до певних осiб, предметiв чи понять, то вживається “до”: прошу до столу, завiтайте до нас, заходьте до господи (хати), взяти до уваги тощо.
Окремо вiдзначимо вирази на зразок ходити до школи, вступити до iнституту, поїхати в Петербург (Київ, Москву) до університету тощо. Найчастiше в таких виразах увага акцентується не на перебуваннi в межах вiдповiдного примiщення, а на залученнi до процесу навчання: це опанування навчальної програми, спiлкування з викладачами та друзями i т. п. – тому тут потрiбен прийменник “до”. Якщо ж iдеться саме про перемiщення всередину будiвлi навчального закладу, то потрiбен “в (у)”: зайти в школу, заскочити в iнститут.
Таке вживання цих прийменників сприятиме органічному розвиткові мови, який засновується на її традиціях і лексично-морфологічних особливостях.

Джерела
Словник української мови : в 11 тт. / [редкол. : І. К. Білодід (голова) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1970 1980. – Т. І ХІ.
Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія] / Максим Олегович Вакуленко. - Івано-Франківськ : Фоліант. - 2015. - 361 с., іл. - С. 198-202.
http://www.twirpx.com/file/1842764/
https://drive.google.com/file/d/0Bw44-Z ... sp=sharing
https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf
https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko
Відповісти

Повернутись до “Мовні консультації”